Колись бабуся мені дала пораду: «Якщо тобі важко, йди маленькими кроками. Роби те, що повинна, поступово, — пояснила бабуся.
— Не зазирай в майбутнє. Не думай навіть про те, що трапиться завтра.
Помий посуд.
Витри пил.
Напиши листа.
Звари суп.
Бачиш? Ти йдеш маленькими кроками. Зробила крок, зупинилася, передихнула, похвалила себе. Потім інший. За ним третій. Ти сама не помітиш, як твої кроки стануть ширшими.
Настане час, коли ти зможеш подумати про завтрашній день без сліз».
Автор: Олена Mихалкова, «Кімната старовинних ключів».
Фото ілюстративне.