– Мій чоловік мені каже – ти чого, мовляв, лізеш в цю ситуацію, тобі яке діло? – розповідає тридцятирічна Маргарита. – А я прямо не можу! Мене аж трясе від цього всього! Я сестриці своєї так і сказала – ти проміняла дитину на штани! І мати нашу не розумію – навіщо вона це заохочує? Надає дочці і онукові ведмежу послугу, ось і все!

…Старша сестра Маргарити, Світлана, п’ять років тому розлучилася з чоловіком, повернувшись до матері з сином-першокласником. Розлучення було непростим, тому в себе Світлана приходила важко і довго. Добре, що поруч були рідні.

Чоловік Маргарити допоміг їй, яка не працювала з моменту народження сина, влаштуватися в непогану компанію, мати повністю взяла на себе онука – школу, гуртки, уроки, прогулянки, обіди, вечері.

І сама Маргарита намагалася, як могла – запрошувала сестру з племінником в гості, витягала їх у вихідні на прогулянки зі своїми дітьми, возила на пікніки з друзями…

Згодом Світлана відтанула, втягнулася в нову роботу і трохи повеселішала: у неї нарешті з’явилися подруги, власне життя, а головне – нехай невеликі, але свої гроші. Відверто кажучи, за роки шлюбу колишній чоловік, що називається, загнав її під плінтус своїми докорами і скупістю, часом доходить до абсурду.

– Ось бачиш, все налагоджується! – підтримували рідні позитивний настрій. – Немає лиха без добра. В твої тридцять п’ять життя тільки починається! Все попереду! Ти ще й заміж вийдеш вдруге!

– Я? заміж? – сміялась Світлана. – Нізащо! Я там вже була, нічого там хорошого, правда! Мені і без заміжжя відмінно, правда! Та й кому я потрібна, в моєму віці, з дитиною?

Звичайно, про вік в тридцять п’ять – тридцять сім років говорити смішно, але ж і в юні роки, ще до народження дитини, черги з кавалерів у Світлани не спостерігалося. Не щастило їй в цьому плані ніколи.

Подружки закохувалися, ходили на побачення, збігаючи з лекцій, заводили романи, нашіптували, обговорюючи чергового кавалера. Світла ж за цією бурхливим життям спостерігала як ніби з іншої планети, де в принципі немає такого поняття, як відношення підлог. Ну от не звертали на неї уваги чоловіки.

Як вона ще заміж примудрилася вийти – загадка…

Власне, протягом чотирьох років після розлучення все було так само: в особистому житті у Світлани стояв повний штиль. Про повторне заміжжя жінка щиро не думала, була готова прожити залишок життя з сином і з мамою.

Але доля розпорядилася інакше: рік тому в житті неї з’явився ось цей Микола, якого зараз терпіти не може сестра Маргарита. І все змінилося.

Так Микола начебто непоганий, а в порівнянні з колишнім чоловіком Світлани і взагалі практично ангел: уважний, турботливий, галантний і не жадібний. Чоловік не п’є і не гуляє, у нього стабільна робота, своя квартира, він мріє про сім’ю і кличе Світлану спробувати побудувати відносини.

– У Світлани прямо дах знесло! – зітхає Маргарита. – Те говорила, заміж не хочу, не моє це, нічого там хорошого. Тепер же пальцем її понадили і вона готова босоніж бігти на край світу за своїм…

Недолік у Миколи лише один – він категорично не сприймає «чужу дитину» у своєї жінки, про що Світлані чесно і заявив, коли запропонував з’їхатися.

Ніколи, мовляв, не розглядав жінок «з причепом» в якості потенційної дружини, завжди так говорив і треба ж, яка халепа, полюбив Світлану. Готовий для неї гори звернути, але ось дитина…

Змиритися з хлопчиськом у своїй квартирі Микола не зможе. Так навіщо ламати дитині психіку? Краще вже визначитися…

– Знаєш, може і добре, що сказав відразу чесно. Інший би промовчав і знущався б потім над пацаном нишком, – вмовляє Світлану подруга. – Знаєш, скільки таких дітей, морально покалічених вітчимами?

Маргарита, сестра Світлани, від цієї ситуації у нестямі.

– Спробував би мені який-небудь мужик заявити, що моя дитина йому не потрібен! – злиться Маргарита. – Летів би у мене далі ніж бачив! На кілометр після цього до мене б не підійшов! Я б закрила питання з цим чоловіком раз і назавжди! А наша дура Світлана соплі жує…

– Просто ти теоретик, Рито! – каже Маргариті мати. – Ти не була в такій ситуації, як наша Світлана. У тебе нормальний чоловік, рідний батько твоїм дітям. Радуйся, що у тебе все добре і не лізь з осудами…

Мати Світлану підтримує. Максим – хлопчик уже великий, особливих складнощів з ним немає. До того ж бабуся виховувала його мало не з пелюшок. У тому, що вони впораються, сумнівів немає.

До того ж Світлана не на Північний полюс їде і навіть не в інше місто – просто на протилежний кінець міста. Вони будуть телефонувати, списуватися, зустрічатися кожні вихідні.

– Тобі вже сорок років скоро стукне, можливо, це останній шанс! – каже мати Світлани. – Макс через кілька років буде вже зовсім дорослим, піде в своє життя, а ти залишишся одна. Діти не оцінять все одно. Іди, пробуй, влаштовуй особисте життя! А з сином все буде в порядку…

Джерело