Якось раз до нас в гості приїхали батьки чоловіка. Вони вели себе порядно: купували продукти, допомагали прибирати і навіть гроші залишили в поштовій скриньці, хоча ми цю тему неодноразово піднімали і говорили, що грошей нам не потрібно.

Якось після вечері, я як завжди, почала прибирати зі столу, а мій чоловік мив посуд. Коли це побачив свекор, він почав дорікати Юрі і навіть почав обзивати його підкаблучником. “Не чоловіча це робота посуд мити», – сміявся свекор. Відпустка закінчилася, вони поїхали, а ми з чоловіком стали жити як раніше.

Після вечері я зібрала зі столу і попросила чоловіка помити посуд, поки сама підлогу помию, але він категорично заявив, що посуд мити – не чоловіча справа і більше він це робити не буде. Я ледь стримувала сльози, мені було так прикро. Посуд помила сама, а потім сказала:

– Якщо ти так боїшся «жіночої» роботи, то виконуй свою, чоловічу. Я завтра звільняюся з роботи і буду вдома прибирати і їсти готувати, а ти мене забезпечуй.

– Добре, звільняйся! – пирхнув Юра і пішов дивитися телевізор.

З роботи я, звичайно, не звільнилася, не хотіла втрачати хорошу посаду через таргани в голові чоловіка, які йому свекор нав’язав. Але провчити Юру все ж вирішила.

На наступний день я приготувала їжу тільки собі.

– А де моя вечеря? – здивувався він.

– Ось, – я дістала з холодильника фарш, яйця і цибулю, – готуй собі сам. Я дуже втомилася після роботи. Не хочеш мені допомагати, я тобі теж не буду. І знай, я за тобою посуд мити не буду. Якщо сам не помиєш, я все просто викину в урну.

Звичайно, посуд Юра не помив, а я дотримала свого слова і викинула його у відро для сміття. Через два тижні нашої боротьби в будинку не залишалося тарілок і виделок. Я їла фрукти, а чоловік вечеряв в кафе.

На вихідні я їздила до мами в село, а він замовляв собі піцу або їжу з доставкою додому. За те, що я йому відмовилася готувати, Юра перестав виносити сміття. У нашому коридорі вже не було місця навіть щоб роззутися.

Якось я повернулася з роботи і вже з порога відчула неймовірно смачний запах тушкованого м’яса. У коридорі сміття не було, а підлога блищала, як нова. Я була в шоці, а зайшовши на кухню здивувалася ще більше. За столом сидів задоволений Юра, а біля плити літала якась дівчина в короткому халаті і щось готувала.

– О Привіт! Познайомся, це наша кухонна фея Вероніка. Вона буде мені готувати і прибирати в будинку. За їжу я буду платити сам, а ось за прибирання будемо скидатися навпіл. До речі, сьогодні Вероніка навела в будинку порядок. З тебе дві тисячі.

– Ось візьміть. Вероніка, спасибі, але мою половину квартири більше не прибирайте. Я сама буду прибирати.

Того вечора я не спала всю ніч. Я довго думала над тим, що відбувається з моїм сімейним життям і прийшла до висновку, що це початок кінця. Жити я так не хочу і не буду.

На вихідних я почала збирати речі, щоб з’їхати з квартири.

– Надовго ти? – ніби випадково запитав Юра, коли проходив повз валізи в коридорі.

– Назавжди. Я так жити не хочу і не буду. Ми всі ці роки жили з тобою в повній гармонії і взаєморозумінні. Ти постійно мені допомагав і я це дуже цінувала. Перетворюватися в домашню рабиню я не буду. Нехай тобі Вероніка служить, а я піду своєю дорогою.

Нашу розмову перервав дзвінок. Зі скайпу дзвонила мати Юри:

– Привіт, Оленочка! Привіт, моя хороша! Як у вас справи? Слухай, тут дядько Саша в суботу нам рибу привезе вам брати чи ні?

Я шмигнула носом і тихо похитала головою.

– Олено, що з тобою? Ти що, плачеш? А де Юра? Що трапилося?

У цей момент чоловік повернув екран ноутбука до себе:

– У нас все добре, мамо, не хвилюйся. Як ви там? Де тато? Що він робить?

Батько тут, він посуд миє.

У цей момент ми з Юрою помітили свекра на задньому плані. Він мив посуд і весело щось наспівував.

– Тату, ти що, це ж не чоловіча робота посуд мити! – хотів присоромити батька Юра. Але свекор посміхнувся і відповів:

– Я у себе вдома можу робити те, що мені заманеться. І якщо я вирішив допомогти трохи своїй дружині, то ніхто мені не зможе перешкодити робити це.

Юра попрощався з мамою, закрив ноутбук і відразу почав говорити до мене. Розмова наша була важка і тривала, але дуже необхідна. Ми обидвоє визнали свої помилки, обидвоє вибачилися. Вероніка більше в нашому домі не з’являлася і ми стали жити як раніше: разом готуємо, разом прибираємо, разом гроші заробляємо.

Цей життєвий урок дуже пішов нам обом на користь і, сподіваюся, такого більше ніколи не повториться.

Джерело