Мені 29 років, дружина на кілька років старша. До весілля ми жили разом близько 6 років з її батьками, навесні стали жити окремо, влітку я отримав диплом, і ми одружилися.

Все було добре, ми були щасливими, вже навіть хотіли завести дітей. Через 2 місяці мене на роботі скоротили, я кілька тижнів шукав роботу і знайшов. Вона ж навпаки, отримала підвищення – керівну посаду, і, як мені здається, після цих подій все стало посилюватися.

Минуло більше ніж місяць, за цей час стосунки охололи, немає поцілунків, обійми мінімальні, не кажучи вже про більше. З усім тим, ми продовжуємо жити разом, спати в одному ліжку і тільки.

Через специфіку роботи, дружина рано йде і пізно повертається — фактично ми разом лише на вихідних, часто сварилися через це. Але я, розуміючи, як вона втомлюється, допомагав по дому, готував, намагаючись розвантажити її в домашніх справах.

Нещодавно у нас відбулася важка розмова, якої я навіть не очікував, під час неї від дружини звучали сумні слова про розлучення. Вона сказала, що наше весілля було помилкою, що потрібно було спочатку пожити окремо.

Також, я дізнався що раніше вона мене любила, але тепер кохає все менше і менше з кожним днем, і виконувати «подружні обов’язки», тільки тому, що вона дружина, не може. У нас теплі стосунки, вона чесно каже, що бачить, як я страждаю через це все, і тому запропонувала такі радикальні заходи.

Під час розмови я не міг реагувати без сліз, бо накопичилося. Я розповів їй, наскільки вона для мене важлива, і як я її люблю більше за життя. Наприкінці вона мене обійняла, заплакавши, сказала, що недостойна мене, що справа в ній, а не в мені.

Після, ми пішли вечеряти, і сміятися з перегляду комедії. Ми поводилися наче нічого не сталося. Я в розпачі, не можу нормально спати, їсти, працювати. Як мені бути, як зберегти сім’ю та кохану дружину? Чому вона після такої розмови робить вигляд наче нічого не було?

Добрий день. Вирішив написати. Чесно кажучи це просто спроба виговоритися і розкласти по поличках ту нісенітницю, що зі мною творилася року чотири. Якщо підкажете найдурніші мої помилки, буду дуже вдячний.

Мені було 21, йому 33. Познайомились на основі спільних інтересів по роботі. Здався дуже харизматичним, добрим, чуйним, спільні теми зблизили нас, і ми по роботі стали часто зустрічатися. З приводу

Це ситуація, яку жодна майже жінка не може перенести. Мені 54 роки, я – лікар анестезіолог-реаніматолог, останні 15 років працюю в сфері теоретичної аналітичної медицини. У 19 років вийшла заміж