Ми з чоловіком живемо і працюємо в столиці, залишилися там відразу після навчання. Одружилися ми 11 років тому, спочатку житло знімали, а нещодавно взяли квартиру в кредит. У нас дитина, дівчинці 8 років. Я працюю нарівні з чоловіком, ще й підробітками не нехтую, щоб за квартиру платити і зовсім вже собі в усьому не відмовляти. Але, зрозуміло, що зайвих грошей у нас немає.

Якось ввечері зателефонувала свекруха. Вона перебирала свій гардероб і виявила, що у неї немає осіннього верхнього одягу.

– Взагалі носити нічого! Ні в що не влізаю! Розумію, що сама винна, треба менше їсти, але що ж тепер. І в наших магазинах нічого не має, а якщо щось і є, то мені не подобається! – заголосила у слухавку мама чоловіка Софія Петрівна.

А у кого вони зараз є? Софія Петрівна живе у сусідній області. Хоч і кажуть, що в місті, але більше це містечко схоже на селище. Торгових центрів немає. І більшість мешканців містечка складає приватний сектор з усіма принадами: город, кури, інший раз і кози, кролі, гуси та інше.

– Ну, поїдьте хоча б в обласний центр, – раджу свекрусі, – походіть, подивіться. Прицініться.

– Куди я поїду, – вигукує свекруха, – а господарство? На Дарину не залишиш, у неї діти. Та й так, просто гроші на дорогу витрачу, а можу ж і не купити нічого!

Дарина – це дочка Софії Петрівни, їй 26 років, одружена і на руках хлопчик 3-х років і однорічна дочка. Живе зовиця з сім’єю в упорядкованій квартирі однієї з кількох багатоповерхівок, але влітку допомагати мамі на городі їздимо ми.

– У вас дитина велика вже, а у мене двоє малих дітей, – виправдовується Дарина, якщо чоловік починає їй дорікати, що вже за ліками для матері вона могла б і з’їздити, або попросити свого чоловіка.

– А Миколі ніколи, він працює. Ага. А ми з чоловіком на дивані весь час сидимо. Але дочка ж, особливо молодша, свекруха її завжди захищала. Ось і цього разу я спробувала попросити Дарину, щоб її чоловік свою тещу відвіз за покупками.

– Ми бензин оплатимо, – кажу.

– Він сказав, що не поїде, – передзвонила Дарина через пів години, – там же мотатися по всьому місту і сидіти чекати маму, поки вона вибере, поки те, та се. Цілий вихідний буде втрачено! І мені незручно її тварин годувати бігати.

– Залишити її, – скривився чоловік, – як від мами допомога потрібна – так мама бігом, а для мами пів дня вам шкода. Ну не везти ж маму чоловіка в столицю заради шопінгу, а потім назад? Тим більше, що Софія Петрівна не поїде і все з тієї ж причини: на кого залишити господарство? А поїздка в столицю одним б днем не обійшлася.

– Добре, – передзвонюю свекрусі, – я дивилася, в сусідньому містечку є пункт доставки. Давайте по інтернету вибирати, а туди вже зять з’їздить, справ на годину. Скільки ми вибирали, передзвонювалися і посиланнями пересилалися – окрема історія.

Добре хоч, що у свекрухи ноутбук є і елементарні речі вона робити вміє, на пенсію йшла вже з цивілізованої бухгалтерії, довелося навчитися не тільки на рахунки вести.

– Ось це, ось це і ось це я б взяла, – зателефонувала нарешті мама чоловіка, – я таблицю розмірів вивчила, себе проміряти. Все підходить.

– Картинка – це одне, а як на фігуру сяде – інше. Давайте замовимо в парі розмірів, в парі фасонів, а що не підійде, залишите в пункті примірки. Доведеться з’їздити з зятем в сусіднє містечко.

Софія Петрівна погодилася, я Дарині подзвонила.

– Добре, чоловік звозить маму, – сказала зовиця, – я попрошу.

Ми мамі чоловіка вислали 2 тисячі. Не на все замовлення, у неї самої було відкладено, але не вистачило б, тому ми додали.

– З вас ще 2 тисячі, – зателефонувала Дарина, в суботу ввечері. – Микола з’їздив, замовлення забрав і привіз, так що платіть, а то він зі своїх доплачував.

– Як так? – здивувалася я.

– Мама взяла і куртку, і пальто. Обидві спідниці і всі светрики і блузочки. Вона поміряла і їй сподобалося все, – доповіла зовиця.

Ось навіщо людині в 60 років і куртка, і пальто? Тим більше, що мама чоловіка марнотратством не відрізнялася і хизуватися без міри не була схильна. Відповідь Дарини здивувала мене ще більше:

– Вона не їздила. Микола був у справах там і все отримав. Ну не повертатися ж за мамою, взад-вперед їздити! Він не наймався візником! А я що зроблю?

– Мамо, – дзвоню свекрусі, – як же так?

– Сама не знаю, – відповідає Софія Петрівна. – Зять все привіз додому і сказав ще доплатити.

Повертати зайві речі назад і зовиця, і її чоловік, відмовилися. Поїхав на наступний день мій чоловік, витратив на це два дні.

– Як незручно вийшло, – переживала свекруха.

Гроші повернули, мамі чоловіка я на зовицю і її зятя зайвого говорити не стала, навіщо засмучувати, якщо і так все зрозуміло. Заспокоїлися, забулося. А два тижні тому ми приїжджаємо, щоб допомогти свекрусі на ділянці і Дарина ввечері приходить з обома дітьми.

І вся така лагідна, пухнаста, навіть до мене добрішою стала, колір волосся похвалила, у дочки нашої запитала, як справи. Ну, думаю, не інакше, як зовиці від нас щось треба. Так і є.

– У мене до вас прохання, вже не відмовте, а то як далі бути і не знаю!

Виявилося, її обожнюваний чоловік машину чужу сильно пом’яв. І свою теж. А випадок не страховий, гроші терміново потрібні.

– Ми з процентами. Хочете, розписку напишемо. Мама нам вже все віддала, у неї більше немає, а нам не вистачає. А чоловікові для роботи машина потрібна…

Але я не дозволила чоловікові їм допомагати. У нас ще кредит не сплачений, тому зайвих грошей немає. А були б зайві, все одно я б не допомогла таким людям, як зовиця і її жадібний чоловік.

– Я не у тебе, я у брата прошу! – і дивиться на мого чоловіка і по руці його погладжує благально.

– Йшла би мова про тебе, ще подумав би, а Миколі твоєму допомагати не маю наміру. Нехай сам виплутується, – підтримав мене чоловік.

Зовиця пішла ображена. Свекруха переживає: – Я б дала, та в мене стільки немає. Адже дочка ж просить!

– Дочка просить, – погодилася я, – я теж просила її нещодавно. І дочку Вашу і зятя. Йому було 30 кілометрів проїхати лінь, моєму чоловікові довелося підриватися і 300 їхати в один кінець. Згадайте, як Микола з Вами вчинив?

– Але ми ж рідня! – благає мама чоловіка.

Я свекруху розумію, але чоловікові зовиці допомагати я не зобов’язана. І чоловік мій такої ж думки. Рідня, ага, коли їм щось треба.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.