Коли у мене народилися дві доньки, я щиро раділа. Справді, я дякувала Богу за дочок, бо завжди вважала, що з синами в майбутньому може бути багато проблем. Якби ж я тоді знала, що мене чекає попереду.

Я завжди вважала, що в поганій поведінці дітей, як маленьких, так і дорослих, винні батьки, що дали погане виховання. Я своїх дочок привчала до акуратності, відповідальності, допомоги по дому. Раділа, що дівчатка ростуть розумними і самостійними. Мріяла, якою підмогою вони мені стануть на старості років.

Забезпечувала їх сама, так як з чоловіком давно розлучена. Зараз дочки дорослі: 25 і 27 років, хоча і досі живуть зі мною. Працюють, але допомоги від них я не бачу, навпаки, я оплачую комуналку, купую їжу, прибираю і готую. Спочатку я просто хотіла допомогти, коли вони вчилися, щоб не відволікати їх, зараз це сприймається як належне, ще й обурень купа, що не зробила те чи це.

Тепер я бачу, що діти виросли ледачими і невдячними, але розумію, що починати їх виховувати зараз уже пізно.

Обидві незаміжні й їх це цілком влаштовує. Молодша дочка зустрічалася з хлопцем три роки, але заміж він її так і не покликав, а після розставання незабаром одружився. Старша часто змінює роботу, а поки шукає можемо місяцями сидіти вдома, постійно вимагаючи гроші у мене в борг, але ще жодного разу не повертала.

Я спочатку поблажливо ставилася до них і до того, що вони роблять. Але зараз моє невдоволення зростає з кожним днем все більше. У них немає поваги ні до мене, ні одна до одної.

У нас двокімнатна квартира і вони живуть в одній кімнаті. Спеціально починають робити так, щоб я не витримала і поїхала жити на дачу. Але я ще працюю, та й дачний будиночок не пристосований для зими. Але дочок це зовсім не цікавить, їм головне, щоб мене не було.

Дійшло до того, що вони прямо мені так і кажуть: «Не подобається – їдь на свою дачу». Мені дуже неприємно це чути, адже по суті, рідні діти намагаються мене спекатися з мого ж дому.

Не розумію, де я упустила їх, чому вони перетворилися з милих і слухняних дівчаток, в неприємних і корисливих. Подруга радить продати дачу і купити собі маленьку квартиру окремо від них, але цього не вистачить, а брати кредит я боюся, і я розумію, що платити за комуналку вони не будуть.

Я переживаю, що за борги можуть і відібрати квартиру, але і оплачувати їх проживання теж не можу і не хочу. Якщо раніше мене хвилювало їх майбутнє, то зараз я просто хочу жити окремо і з ними не спілкуватися.

Ніколи не думала, що мої діти саме так будуть до мене відноситися, коли виростуть. Мені дуже прикро.

Фото ілюстративне – stihimix.