З Яриком ми познайомилися на роботі, він перейшов до нас з іншого міста. Знала я про нього досить багато, ми часто гомоніли на обідніх перервах (і я розуміла, що це залицяння). Починаючи з того, що він уже один раз був одружений і має дитину, а тепер має другу дружину, яка чекає дитину.

Він часто говорив, що теперішня дружина старша на нього, тому дуже наполягала на народженні дитини швидше, він не особливо горів бажанням. Всі ці розповіді я пропускала через одне вухо, адже сама вже мала доньку.

Перший місяць я не відповідала на його залицяння, тримала у голові, що він одружений, а потім, сама не знаю як, здалась. Нам знадобилась якась дещиця часу, щоб закохатися один в одного, як малі діти, хоч двоє знали, що це погана ідея.

Через місяць я наважилась познайомити його з донькою, і вона відразу його прийняла як рідного, ніби все так і мало бути. Але ж я розуміла, що гріх роблю. Не так потрібно було починати стосунки, тому й бігала до церкви, може, там випрошу пробачення у маленької дитини та його дружини…

Потім він почав мене «втішати» тим, що не перший раз їй зраджував, але я лише його осудила за такий вчинок, думаючи про те, що зі мною він може робити так само. Він глушив всі мої такі думки, постійно говорив, як сильно кохає і ніколи не покине, й обіцяв, що от-от розлучиться з дружиною.

Потім він переїхав до мене, ми почали жити разом, всі знали нашу любовну історію, але приймали його як рідного, нас не засуджували.

Після цього ми разом щасливо жили 5 років, навіть народили спільного сина, а кілька місяців тому чоловік відправився у столицю у відрядження, і тепер мав повернутися й забрати нас. Проте вже місяць тому я відчула, що щось змінилось, він говорив зі мною з холодом та відчуженням. Коли він приїхав додому, то я намагалась вияснити, чи є у нього інша жінка, він все заперечував, проте повідомив, що переїзд доведеться відкласти. Конкретних причин на це немає, тому мене ще більше їдять сумніви.

Можливо, карма чи Боже покарання таки знайшло мене?

Джерело