Ася з дитинства відчувала себе самотньою. Батька не знала, він пішов з родини, коли вона була ще маленькою. Мама постійно пропадала на роботі, бо сім’ю треба годувати. Коли ж і випадали такі дні, що ненька залишалася вдома, займалася хатніми справами. Часу на розмови з дочкою у неї не було. От і звикла Ася сама справлятися зі своїми проблемами та тримати переживання у собі.

Через цю свою замкненість друзів у класі дівчинка не мала. Ходила до школи лише заради навчання. Уважно слухала вчителів, коли потрібно зверталася по допомогу. Сумлінно виконувала усі завдання, жодного разу не пропустила школу без поважної причини. Старання дівчини не минули безслідно. Після 11 класу вона отримала золоту медаль та з легкістю вступила до інституту на державну форму навчання.

У студентські роки особливих змін у житті молодої Асі так і не відбулося. Вона продовжувала приділяти увесь свій час навчанню. Друзів так і не мала, хоча почала спілкуватися з однолітками. Одногрупники Асю відверто використовували. Списували конспекти або просили виконати за них реферат. Ася не відмовляла, усім із радістю допомагала. Хоч інколи й отримувала на горіхи від викладачів.

Так сталося, що на четвертому курсі дівчина пішла на практику на меблевий завод. Саме там вона і познайомилася з Остапом. Хлопець їй сподобався, але особливої хімії  між ними не було. Тим більше, що познайомилися вони через маму Остапа, яка була керівницею фабрики. З її ініціативи хлопець зробив Асі пропозицію. Вона не кохала його, але іншого вибору не мала. Ну що їй було робити? Повертатися до матері немає сенсу, жити самій у великім місті по закінченню навчання – страшно. Так хоч буде на кого покластися.

Після одруження пара поселилася жити в окремій квартирі, яку їм подарувала свекруха на весілля. Ася так і залишилася працювати на маму чоловіка. Її назначили головною на відділі. Дівчина була роботяща та кмітлива, тому швидко увійшла у курс справи. Свекруха у ній душі не чала. Крім успіхів на роботі, дівчина була відмінною господинею. У домі чистота, їсти наварено, одяг випраний та попрасований та ще й випічкою пахне на весь дім. Усе вона встигала. Шкода, що Остап дружини взагалі не цінував.

Декілька разів вона намагалася налагодити їхні стосунки. Цікавилася його роботою, просила запросити в гості його друзів, щоб познайомитися. Думала так зможе стати ближчою до чоловіка. Він усі ці спроби проігнорував та ще більше віддалився. Додому приходив лише переночувати, а з самого ранку уже кудись поспішав.

Ася дівчина не дурна, розуміла, що Остап їй зраджує, але продовжувала терпіти. Якось ненароком на роботі вона почула розмову чоловіка із мамою. Вона просила його заспокоїтися та бути добрішим до дружини: «Остапе, подумай своєю дурною головою! Такої як Ася ти більше не знайдеш, покинь свою коханку, бо як дружина дізнається – буде розлучення». Остап взагалі не хвилювався з цього приводу: «Заспокойся, мамо! Кому вона потрібна, окрім мене. Хай дякує, що я її взяв». Почувши ці слова дівчині стало дуже боляче, вона відчула як паморочиться в голові й після цього втратила свідомість.

Прийшла до тями уже у лікарні. Біля неї була свекруха, Остап з ними не поїхав. Лікар зайшов у палату та повідомив жінками радісну новину, Ася вагітна. Чесно кажучи, до цього моменту вона думала про розлучення, але тепер не хотіла позбавляти дитину батька. Тож вона вирішила зосередитися на своїй вагітності та не думати про погане. Остап новину про майбутнє батьківство сприйняв байдуже – іншої реакції від нього вона й не чекала.

На сьомому місяці вагітності Ася збиралася до лікаря на плановий огляд. Уже біля лікарні дівчину зупинила якась незнайомка. Вона була того ж віку й також вагітна. Як згодом з’ясувалося – це Люба й вона коханка Остапа. Коли вона розповіла коханому про своє положення, він її покинув та наказав забутися про нього. Дівчина не знала, що їй робити. З роботи її звільнили, на нову брати не хотіли, а повертатися до батьків соромно.

Того ж дня Ася винайняла для нової знайомої квартиру, й заплатила одразу за пів року. Купила продуктів, деякі речі для майбутнього дитя та вітаміни для матері. Дівчата подружилися, хоч Люба й не розраховувала на допомогу від дружини свого коханця. Народжували вони практично одночасно з різницею у декілька годин. У Люби народився хлопчик, а в Асі – дівчинка. Коли Ася пішла у палату провідати свою нову подругу її там не виявилося. Медсестра розповіла, що матуся написала відмову на сина й втекла з лікарні.

Жодної хвилин не роздумуючи, Ася вирішила забрати хлопчика собі. Чоловік обзивав її дурепою, рідна мама не підтримала, бо хвилювалася, як Остап відреагує, а свекруха зраділа, що матиме двох онуків. Через деякий час Ася розлучилася із чоловіком. Його мама її не засуджувала, а навпаки допомагала з дітьми.

Минуло чотири роки. Ася зустріла хорошого чоловіка й одружилася. Він прийняв обох дітей, як рідних. Хлопчик і дівчинка називають його «татком». Люба так і не з’явилася.

Джерело