Ангеліна і Олександр  завжди казали усім друзям, що хочуть пожити для себе. Діти цьому тільки заважають, тож заводити їх потрібно якомога пізніше. Що такого, пізно в цих справах не буває.

Познайомились вони п’ять років тому, коли подорожували Європою. Одного разу зустрілись у Відні і розговорились. Як виявилось, вони були з сусідніх міст. Окрім того, навчались в одному університеті. Щоправда Олександр був старшим на 2 роки. Додому повертались разом.

Так вони й почали спілкуватись. Пара прозустрічалась трохи більше одного року і Сашко освідчився. Хоч Ангеліна й казала, що не поспішає узаконювати їхні стосунки і взагалі це все –  формальності, проте одразу ж погодилась. Весілля справили доволі гучне, щоправда без жодних традицій.

Пара не любила такого і хотіла просто повеселитись, як зараз і прийнято всюди у молодого покоління. Батьки зі сторони нареченого – люди з села. Вони були трохи обурені таким рішенням закоханих, та все ж прийняли їхній вибір і не стали сперечатись. За подаровані гроші і деякі свої накопичення молодятам вдалось придбати квартиру.

Решту суми, якої не вистачало вони виплатили в кредит. Після весілля життя здавалось просто мрією, казкою.

Олександр Ангеліну на руках носив, ніколи не ображав, балував, завжди прислуховувався. Вона була чудовою господинею і паралельно з закінченням навчання поралась удома. Завжди смачно готувала, прибирала, прасувала. Також їй вдалось знайти хорошу роботу. Вони часто відпочивали.

Майже усі свої відпустки проводили десь закордоном, на морі, бо так було комфортно обом, тим паче заробітки дозволяли.

І батьки, і друзі часто запитували коли ж уже вони хочуть дитинку. Проте, обоє гордо відповідали, що час ще не настав. Для таких дурниць, мовляв, ніколи не пізно.

Головне з самого початку нічого не зіпсувати, насолодитись життям, провести час разом і відпочити так, як самим хочеться.

Ось вже Ангеліні 28 і вона серйозно задумалась про своє життя.

Усі однокласниці і одногрупниці уже поспішали до школи, щоб відвести туди своїх дітлахів, а декого чекали дитсадки. Потім вони гуляли в парку, на дитячих майданчиках, могли піти з малятами в кіно чи театр. А їй не було про кого турбуватись. Вона раптово повідомила про своє бажання Олександра і він зрадів, бо хоч і підтримував завжди позицію Ангеліни, та в душі був готовим до батьківства.

Та от виникла проблема, минав рік. У дівчини все не виходило завагітніти. Почали проходити різні обстеження, здавати аналізи. Виявилось, що в Ангеліни малий шанс мати дитину.

Пара дуже засмутилась. Олександр намагався підтримувати дружину.

Та вона геть розкисла, адже зрозуміла, що вся її молодість минула у розвагах і думках, що ще зарано. А тепер виявилось, що мрія – нереальна.

Кілька місяців минали в їхній сім’ї сумно та нерадісно. Усі були в рутині. З роботи і на роботу, більше нічого.

Настали різдвяні свята. Усі з’їхались додому до батьків Сашка. Свекруха намагалась підтримати невістку.

Казала, що дива в цей час трапляються дуже часто.

Ось за святковим столом Ангеліні стало зле. Вона вирішила вкотре зробити тест на вагітність, які завжди усюди мала з собою. І яке ж диво. Він показав дві смужки. З величезною радістю на обличчі дівчина помчала до чоловіка. У той вечір в домі панувала радісна атмосфера. Усі чекали на ту дитину, яка дивом з’явилась у їхньому житті.

Джерело