Ми з братом Юрієм ніколи не були особливо близькі. Що вже казати про нинішні часи. Різниця між нами всього в один рік, я старша. Замість того, щоб хоч якось комунікувати, ми найчастіше сперечалися і бодалися та щось не могли поділити. Ви, мабуть, скажете: подумаєш, вік був такий. А ось і ні. Наші характери є абсолютно різними і на сьогодні.

У шкільні часи мені подобалися речі, пов’язані з мистецтвом. Мода, одяг, зачіски, музика та кіно. Я пурхала, як пташка, і всі мене любили. Вчителі хвалили за таланти, хоча математика та взагалі точні науки – це не про мене. У мене було багато шанувальників, тож з дівчатками я не товаришувала зовсім. Навіщо, якщо їхні теми для розмов були, як завжди, про одне: як знайти хлопця. А у мене з цим питань не виникало.

А ось мій брат Юрій, навпаки, носив окуляри, мав зайву вагу та постійно сидів за книгами. Якось дівчинка з паралельного класу намовила на мене свого однокласника. Він почав з мене насміхатися, навіть смикнув за волосся. На наступній перерві я в сльозах прибігла до брата по допомогу. Але Юрко мені відмовив, посилаючись на те, що «той велетень сильніший за трьох мене».

Відтоді наші взаємини з Юрком вже ніколи не були теплими. Я перестала сприймати брата. Адже він хлопець, майбутній захисник батьківщини, майбутній чоловік та батько. Як він міг не допомогти своїй рідній сестрі? Та й нехай би він не вийшов переможцем. Адже головне — це вчинок. Коротко кажучи, після того, як ми закінчили школу, я поїхала вчитися в університет та спілкувалася лише з мамою.

Я вийшла заміж набагато раніше, ніж мій брат узагалі знайшов собі дівчину. Більше того, він навіть одружився з нею. На першій зустрічній. Мій чоловік хоч і не був моїм першим хлопцем, та я його любила. Алезголдом Максим забрався з нашого з дочкою життя.

Минали роки і ми ставали дорослішими. Мамі було тяжко одній, і ми вирішили переїхати до неї. Так і зайві гроші за оренду квартири не йшли власникам у кишеню, і мамі моїй було трохи веселіше. Я ходила на роботу, донька залишалася з бабусею, була хоч якась стабільність.

А потім мама захворіла і буквально за півтора місяці ми з нею попрощалися. Вже на церемонії прощання я знову побачила Юрія вперше за дуже довгий термін. Він змінився зовні, але деякі колишні риси все ж таки збереглися. Влаштувався на пристойну роботу і незабаром сам відкрив свою справу. Завів трьох дітей і навіть улаштував свою сіру мишку-дружину до себе. Та не кимось, а цілою хазяйкою салону краси. Ви б її бачили. Але живуть вони досить заможно, вдягнені дорого, машина, відпочивати літають закордон.

І, в принципі, мене це все влаштувало б. Якби не спадщина: квартиру мама залишила нам двом, порівну. Спершу я подумала, що брат залишить все, як було, і папірці в адвоката це так, формальність. Навіщо йому половина хрущовки без ремонту?

Але я дуже помилялася. Юрій вимагає продати квартиру, а всі виручені гроші поділити. Як ви розумієте, нам із донькою цей варіант зовсім не підходив.

Тоді він пішов мені на зустріч. Здав одну кімнату сім’ї з дитиною. У тих людей життя не зовсім нормальне і мирне, між собою дуже не ладять. Навіщо взагалі дитину заводили? Звичайно, ми з донькою жити в таких умовах не можемо.

Я просила, благала Юрія, щоб він дав мені час зібрати гроші для викупу його половини квартири. Але він тільки відвертався чи клав трубку. Але ж ми ж рідні! Більше в нас немає нікого. Як взагалі можна чинити так із рідною сестрою? Я спочатку розраховувала на якусь допомогу з його боку. Міг би просто відповісти «ні», а тут таке.

Не знаю, як бути далі. Почуваюся у глухому куті, а через моїх сусідів моральне здоров’я моє і донечки погіршується з кожним днем. Думаю знайти у соціальних мережах дружину брата, написати їй. Може, вона мене зрозуміє, як жінка жінку, як мами матір. Інших думок про майбутнє я просто не маю. Що робити, я не знаю. Життя перетворилося на щось неможливе.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com, автор О. Шатіло.

Джерело