З чоловіком ми разом шість років, живемо окремо, у мене з його батьками склалися чудові стосунки. Вони живуть у селі за годину їзди від нас із двома бабусями. Вони добрі люди, люблять нас, допомагають багато. І я дуже вдячна їм за все, що вони для нас роблять. Але, як і всі батьки, вони люблять повчити, засунути свій ніс у наші справи. До появи дітей це мене не дуже турбувало. Ми їздили до них у гості раз на два тижні, і всі були щасливі.

З появою дітей, його батьки та бабусі, мабуть, вирішили, що це їхні діти. Почалися постійні повчання про те, як я повинна сповивати, одягати, чим годувати, як годувати. Цей список можна продовжувати нескінченно. У нас на цьому ґрунті почалися непорозуміння.

Їздити до них у гості ми не перестали, їздили так само стабільно, раз на два тижні. Відповідно, особисте життя у нас із чоловіком зникло, вирішення важливих питань нашої сім’ї стали супроводжуватися непотрібними та нав’язливими порадами батьків та бабусь. Всі свята ми проводили у них в селі.

Але я хочу більше часу проводити з сім’єю, без його батьків. Наші вихідні розділилися на поїздки до села і у вільний від села час справи (поїздка до магазину, ремонт, прибирання тощо). Часу на сімейний вечір не лишилося. А я хочу проводити час із чоловіком та дітьми. У результаті, з часом ми починаємо їздити на село раз на три тижні, його батьки починають телефонувати щовечора по відео зв’язку.

Свекри вважають своїм обов’язком передавати нам з села продукти, у них і господарство є, і город, так що картопля, яйця, кури – майже щотижня їдуть до нас у вигляді передачі з села. Я вже навіть стала відмовлятися, бо почуваюся зобов’язаною перед батьками чоловіка, але сам чоловік постійно мене заспокоює, що це їм тільки в радість.

Це Різдво ми вирішили зустріти вдома, нашою маленькою сім’єю, а на новорічні вихідні поїхати вже у гості до моєї бабусі. Коли свекруха дізналася, що ми не приїдемо на саме Різдво і приїдемо до них пізніше, через день чи два, вона дуже засмутилася.

Наше спілкування із нею змінилося. Я, звичайно, дуже через це теж дуже засмутилася, тому що мою думку знову не хочуть поважати, не хочуть прийняти наше рішення спокійно, адже це наше особисте життя, і ми не зобов’язані всі свята з ними проводити, не зобов’язані питати у них дозвіл на виїзд із міста.

Зараз настав той момент, коли мене вже реально забагато їхньої надмірної опіки і зовсім не хочеться їхати до них у гості.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело