Шість років тому, у 27 років, я поїхала в Італії заробляти і допомагати мамій й тату виростити 4-х моїх молодших братів і сестер. Всього нас 5, три сестри і два брата, я найстарша.

В Італії зачепитися мені допомогла двоюрідна тітка Шура, яка виїхала ще років 20 тому.

Чого я тільки не робила! І масажі, і манікюри, і прибирала де тільки можна, і на кухні працювала, і офіціанткою. А потім влаштувалася в одну незвичайно родину, до Луїса і його старенької мами.

Луїсу було 44, він був розлучений, мав дорослу дочку. Луїс раніше захоплювався альпінізмом. З дружиною розійшовся після однієї сумної пригоди в горах, той випадок позбавив Луїса на все життя можливості ходити. Дочка вже була майже доросла на той час, її мама знайшла собі здорового чоловіка.

Луїс забрав до себе в будинок стареньку маму, яка овдовіла, так вони і жили вдвох: Луїс і пані Софія. Вони шукали собі помічницю по господарству, мені про це сказала одна знайома. Так я стала жити і працювати у будинку Луїса.

Всі роки, що живу тут в Італії, я відправляла додому мамі на картку гроші, а сама їздила на Батьківщину всього кілька разів, бо можливість фінансова не завжди була та і роботодавці не хотіли іноді відпускати.

Коли ми з Луїсом поступово зблизилися, ми почали подорожувати разом по Італії, Франції, Європі. Це так прекрасно! Але мої близькі за мене не раділи, і коли я публікувала фото в соцмережах, вони писали злі коментарі, я їх потім майже всіх заблокувала.

Я не зробила нічого поганого. Луїс був самотній, з його дочкою ми чудово порозумілися, Георгіна рада за тата.

Я цього чоловіка щиро покохала, він моя споріднена душа, нам добре разом, він і його мама чудові люди. Луїс дуже розумний, багато знає, з ним дуже цікаво спілкуватися. Так, він старший і не ходить, але він повноцінна людина, а не як говорять про мого обранця в Україні, у мене в селі. Так, я заним доглядала, а тепер ми одружилися і я чекаю нашого малюка.

Родичі багато хто зі мною не хочуть спілкуватися, бо я їм тепер гроші не даю, але я не хочу більше бути бідною, навіть живучи тут, бо все раніше доводилося пересилати туди. Батьки і сестри з братами звикли до моєї допомоги, але тепер нехай вчаться жити самі, вже всі майже дорослі, наймолодший брат у 10-му класі.

Батьки не хочуть знати мого чоловіка і говорять, що лишать мене без спадщини, але я не переймаюся. Моя совість чиста, я їм допомагала піднімати менших, але якщо вони тепер хочуть так зі мною вчинити – небо їм суддя. Якось я вже проживу без маленької частки хати в селі на Хмельниччині.

Мені добре з Луїсом. Його мама для мене як бабуся, скоро народиться малюк. Я щаслива!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Джерело