Родом я з села, але відколи вийшла заміж, жила з чоловіком і донькою в місті. Але про маму я ніколи не забувала. Щотижня я їхала до неї, щоб відвідати і допомогти у справах. А коли приходила осінь і треба було йти на город збирати урожай, я брала на роботі за свій рахунок і їхала до мами.

Але свою єдину доньку я, очевидно, виховала неправильно. Бо після того, як вона вийшла заміж, я зовсім втратила з нею зв’язок. Навіть не знаю, чи можна зараз щось зробити, щоб відновити наші колишні стосунки.

Дочці 30 років, живемо вже 10 років в різних містах. Коли вона вийшла заміж, я поїхала до своєї мами, щоб не заважати молодій сім’ї, хоча її чоловік мені зовсім не подобався, він старший за неї на 8 років. Я була проти цього шлюбу, намагалася довести дочці, що він їй не пара, але вона й слухати не хотіла, я так і поїхала, але нашу трикімнатну квартиру залишила за собою, щоб в разі розлучення Юлі, не залишитися без житла, не довіряла я зятю, та й зараз не довіряю.

Бачимося з дочкою раз на рік, в основному на Різдвяні свята. Іноді я приїжджаю, але частіше вона, щоб побачитися і з бабусею, якій вже 85 років. Коли Юля у нас гостює, спокою в домі нема, вона завжди всім незадоволена і ніколи не вислухає, одразу починає емоційно говорити, що я втручаюся в її життя.

Коли народився внук, вона його назвала так, як хотів чоловік, ні з ким не порадившись. До прикладу, коли народилася вона, ми разом з моїми і чоловіковими батьками вибирали для неї ім’я. Коли я їй телефоную, вона не завжди бере слухавку, і я розумію, що вона не хоче говорити зі мною, так як вдома не одна і не хоче засмучувати чоловіка, який мене, м’яко кажучи, не любить і завжди говорить, що я тільки потім і дзвоню, щоб сказати дочці, який він поганий.

Нещодавно я випадково дізналася, що зі свекрухою Юля останнім часом теж не спілкується, швидше за все, їй теж не подобається, коли та робить зауваження. Для неї тільки правильно те, що сказав чоловік. Може воно і правильно, але зовсім не слухати маму, теж не діло.

У нас біля хати є великий город, в суботу ми мали копати картоплю. Я зрозуміла, що сама не справлюся, і зателефонувала доньці з зятем, сподіваючись на їх допомогу. Але вона відразу відмовилася, сказала, що вони запланували якраз на цю суботу сімейний відпочинок в горах.

Юля таки не приїхала, я разом з своєю 85-річною мамою ледве впоралася. Я весь день копала, а мама збирала картоплю в мішки. Було дуже прикро, бо донька з зятем в цей час відпочивала. Але взимку вони обов’язково попросять мішок-два картоплі.

Мені дуже образливо, я все для неї робила, все їй віддала і ось отримала таку подяку. Я своїй мамі ніколи і ні в чому не перечила, все кинула і приїхала за нею доглядати, але боюся, що у мене старість буде зовсім інша, якщо вже зараз я не потрібна рідній дочці.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.