Тиждень назад ми з чоловіком вирішили, що нам треба подумати, що робити далі. Так жити просто уже неможливо. Ігор відкрито мені ніколи не зраджував, але я відчувала, що у нього хтось є. Чоловік казав, що все це мої здогадки і що я сама себе накручую.

Я зібрала дітей і ми поїхали на тиждень до моєї мами, їй якраз була потрібна моя допомога. Мамі я нічого не розповіла, просто сказала, що у нас у ванній кімнаті ремонт.

Я довго сиділа в тиші і думала, що робити далі, поки в кімнату не вбігли сини. Вони сперечалися про якусь іграшку! Я згадала, що ту іграшку ми напевно залишили вдома. Діти сказали, що вона їм дуже потрібна. Я зателефонувала чоловікові і запитала, чи є ця іграшка вдома, і сказала, що діти без неї просто заснути не можуть.

На наступний день я з дітьми вирішила піти на концерт. Концерт підходив до завершення, як у мене в кишені задзвонив мобільний. Я дуже здивувалася, бо дзвінка ні від кого не очікувала. Батьки були в курсі, де ми. На екрані прочитала «Коханий». Я швидко, щоб не привертати уваги оточуючих, відповіла на дзвінок.

– Марино, привіт! Ти де? – як ні в чому не бувало, заговорив чоловік.

– Ми з дітьми на концерті. А що? – питанням на питання відповіла я.

– Ти хотіла забрати машинки. Приїдеш сьогодні? – продовжував чоловік.

– Сьогодні, точно, ні. Може завтра. А що, вони тобі заважають? – знову здивувалася я.

– Так я просто хотів уточнити. Ти вчора так наполягала, що вони дітям дуже потрібні. Ну добре тоді, відпочивайте. Зідзвонимося завтра, – сказав чоловік і поклав слухавку.

Дзвінок чоловіка не давав мені спокою, і голос у нього теж був дуже дивний. Після концерту я відвезла дітей до батьків, а сама сіла в машину і поїхала в нашу квартиру. Нехай буду виглядати дивно, але зараз ноги самі несли мене туди.

Я подзвонила у двері – у відповідь тиша. Я дістала свої ключі і відчинила двері. Чоловік назустріч не вийшов. Значить, його немає вдома. Дивно, хоча що тут може бути дивного. Він вважає себе вільним птахом і літає де хоче. Це я сиджу вдома з дітьми, а чоловіку можна приходити, коли заманеться.

Я включила світло в передпокої, роззулася і пройшла по квартирі. Сказати, що здивувалася – це нічого не сказати: порядок, ліжко заправлене, а увійшовши на кухню, так і зовсім остовпіла.

На столику красувався невеликий букет, свічки і торт. Просто романтик! Але для кого все це? Невже чоловік поїхав на дачу і ми розминулися? Добре, почекаю, адже він зараз обов’язково повернеться. Я погасила світло і сіла в крісло. Не минуло й десяти хвилин, як із зворотного боку дверей почулося ворушіння ключа в замковій щілині.

Двері відчинилися. На порозі чоловік і моя подруга Леся. Її голос я впізнала відразу. Я вийшла в передпокій, де щебетала парочка. Вони явно не очікували мене побачити.

– Що ти тут робиш? – злякано запитав чоловік.

– Ти напевно забув, що я досі твоя дружина і це мій дім також, – ледве сказала я йому.

В цей час Леся стояла і не знала, що їй робити. Адже я вважала її своєю подругою. Прикро, адже мене зрадили двоє найближчих людей. Що тепер робити, я не знаю. До чоловіка я не хочу повертатися, а що сказати мамі і дітям, я поки не вирішила.

Фото ілюстративне – pixabay.