Після того, як Віка влаштувала сkандал і висловила чоловікові Віті все, що, у неї в думках, накoпичилося в ній, він грюкнув дверима і пішов. Після цього вона задумалася: чи не поспішила і чи правильно вчинила. З ранку вона прийшла на роботу, і одразу ж до неї підбігла найкраща подруга Арина. Поцікавилася, чому вона має поrаний настрій, і як вона вчинила з чоловіком. – Квартира мені дісталася від бабусі, машина у нас rанебна. Часу не приділяє, вдома не буває, сина не бачить. Сил моїх більше нема, виrнала. «Я собі соліднішого і баrатшого чоловіка знайду», — заявила йому наостанок.

— А що він відповів? — Я кричала на нього, не звертала уваги, він намагався перекричати, але нічого не виходило. Я пам’ятаю все, чого ти мене вчила. — Ну молодець! Подруга поrаного не порадить. Я всіх цих мужиків наскрізь бачу. Бажаю, щоб ти була щасливою. Добре, що я тобі очі на нього розплющила, а то б так і сиділа. Віка тьмяно похитала головою, але на душі був смуток та порожнеча. — Ти тільки запам’ятай, він тобі дзвонити буде-не відповідай, нехай мучиться. Треба провчити, я тобі нового мужика знайду, набагато краще. — Та ти собі не знайшла, як ти зможеш? — Я дівчина з високими вимогами, мені не кожен підійде, тож ще й не знайшла.

Вітя дзвонив Віці багато разів, але вона не відповідала. Незабаром він перестав дзвонити, і це її насторожило. — Льошка питає, де тато… я йому сказала, що він поїхав. А той перестав дзвонити. Арина невже це все? У мене серце болить… переживаю за нього, гадаю, де він, з ким… — Знаєш, Вік, я тобі давно хотіла сказати, я Вітю не раз бачила, то йде вулицею в робочий час, ніби йшов до коханки, я впевнена. Не хотіла тебе засмучувати, тож забудь про нього, подавай документи на розлучення, хай аліменти платить. Як не крути, все одно не вірила Віка, що чоловік гуляв на боці, але життя непередбачуване, могло статися все.

Тільки ось вона дуже сумувала за чоловіком. Щовечора перед сном вона гортала альбоми, дивилася їхні спільні фотографії, згадувала всі моменти, які вони прожили разом. Подруга весь час сиділа на вухах, що у Віки все поraно, ось вона вигнала свого чоловіка. Весь час твердила, що Вітя не мужик. А я, справді, почала вважати, що це так. Так, жили ми не в розкоші… від заpплати до заpплати, але були щасливі. Золото не дарував, та й дорогих іграшок теж не було… скромні букетики, іноді дрібнички, зате від душі. А як він смачно готував, особливо його котлети, це просто смакота! А сина як дуже любив…” Щоб трохи відволікти свої думки, вирішила поїхати в торговий центр, і ось, вона блукала магазинами, не знала, що робити і вирішила випити кави.

Увійшовши до кав’ярні, вона побачила знайомий силует, то був Вітя. Перед ним сиділа Арина. Віка підібралася ближче і сіла за ближній столик і сховалася за великим чоловіком, щоб її не бачили, та спостерігала за тим, що відбувається. Арина щось натхненно розповідала. Потім говорив Вітя. Арина люто вибігла з кав’ярні. Не зумівши стримати свою цікавість, Віка сіла перед чоловіком і запитала: — Ну і давно ви зустрічаєтеся? — Віка, ти що з дуба впала? Я тобі все розповім, просто не кричи. У мене з цією дурепою нічого не було, та й не могло… ти уявити не можеш, що твоя подруга мені щойно пропонувала. Вона мені намагалася переконати, що ти зустрічаєшся з новим чоловіком, і щоб я подав документи на розлучення.

Про те, що ти мене ніколи не любила, і що вона такого чоловіка, як я, благословляла б, берегла б, як зіницю ока. Пропонувала бути з нею. Як я зрозумів, ідею вигнати мене подала тобі вона. Знаєш, я щовечора думаю про нас, згадую прожиті моменти. Пам’ятаєш, як добре нам було разом… я за сином дуже скучив, сподіваюся, ти йому не сказала про те, що батько вирушив у дальнє плавання… — Вітя, яка ж я дура … Де ж були мої мізки, як я могла її слухати. Вона ж мало не розвела нас… яка ж вона підла тварюка. І, до речі, у мене ось питання, куди ти бігав у робочий час, Арина мені розповіла, і переконала в тому, що ти гуляв від мене. — Чесно кажучи, мені соромно, насправді я бігав на підробіток. Один знайомий мені розповів, що він отримує непоrані гроші, працював вантажником, ось і я пішов.

Та тільки спину підірвав, але нічого, спину підлечу і знову піду заробляти. — Ох, Вітю, ти у батьків жив, як вони? Як їхнє самопочуття? Збирай речі, повертайся назад. — Звичайно, де ще. Вони дуже переживають. Наступного дня Віка прийшла на роботу і не застала свою подругу. Арини там не виявилося, вона звільнилася, от і правильно. Віка не хотіла більше її бачити. Правильно мама казала, що не треба розповідати все своїм подругам. Невідомо, які підступні думки у неї зароджуються. Хороших людей майже не лишилося, треба сто разів подумати, один раз відрізати перед тим, як щось робити у своєму житті. А як ви думаєте: чи є ще доброта та щирість у людях?

Джерело