В день святого Валентина, ми з мамою вирішили зробити собі свято. Я перед тим якраз зарплату отримала, тому взявшись під руки, направились в сторону невеличкого супермаркету. Під ногами було слизько, тому я й не відразу зрозуміла, що хлопець, який йшов з оберемком троянд і коробкою цукерок, це той самий таємничий залицяльник. – Тамаро Петрівно, ви мене впізнали?, – звернувся він не до мене, а до мами.

Люба жила з мамою у обшарпаній п’ятиповерхівці. У дитинстві ми вважали, що п’ятий поверх знаходиться на межі цього світу та неба. Але сьогодні стара п’ятиповерхівка здавалася непорозумінням поруч з новими та сучасними будинками.

Щодня Любі доводилося стикатися з хлопцем приблизно років двадцяти п’яти, який носив окуляри та жив у одній із новобудов. У дівчини склалося таке враження, що він слідкує за нею, але ніяк не наважиться познайомитись. Він одного разу забувся настільки, що мало не зайшов слідом за нею до під’їзду. Вона тоді до сліз реготала.

Після того, як він проводжав її вже більше двох тижнів, молодик все ж таки зважився з нею заговорити:

– Дівчино, а вашій матері зять потрібен?

– Ви спочатку мені сподобайтеся, а потім у зяті йдіть! — відповіла дівчина і перед самим носом хлопця зачинила під’їзні двері.

14 лютого, на день закоханих, Люба з мамою йшли в магазин і побачили, як у їхньому дворі знову несміливо тупцює хлопець, який тримає в руках величезний букет троянд та коробку цукерок. У цей момент хлопець звернувся не до Люби, а до її матері!

– Тамаро Петрівно, ви мене впізнали? Це я Борис Тарнавський! – і з усмішкою на губах він подарував матері квіти, а потім незграбно вклав Любі в руки коробку цукерок.

Пізніше Люба дізналася, що “очкарик”, або як ніжно називала його матуся Бориско, був її улюбленцем у п’ятому класі. Розмова продовжилася за чашкою чаю у Люби вдома на кухні. Мати зі сміхом розповідала про вічно скуйовдженого Бориса і про те, як він ганяв на перервах, а потім несміливо підіймав на уроці руку.

Через три місяці на тій же кухні Борис поставив Любі питання:

– Я сподобався твоїй матері ще тринадцять років тому. А тобі?

Після того, як вони відгуляли весілля Люба, переїхала до коханого у двокімнатну квартиру в сусідню багатоповерхівку, яку подарували хлопцеві батьки. Але навіть через роки Люба і, як і раніше, могла по старій пам’яті завернути в п’ятиповерхівку. А після того, як у Люби та Бориса підросли діти, вони також продовжували жити на два будинки: в одному – були їхні батьки та іграшки, а в другому – чудовий аромат бабусиної випічки.

Фото ілюстративне

Джерело