Коли мами не стало Вікторії було всього шість років – дівчинка залишилась з батьком. Та не надовго. За рік Василь зустрів Інессу – молоду, красиву, впевнену у собі та не надто добру жінку. Жінка ніколи не проявляла любові до доньки свого коханого, а коли переїхала до нього то й взагалі влаштувала Віці «щасливе» дитинство.

Батько дівчинки добре заробляв, мав хорошу квартиру й не дивно, що Інесса так трималась за нього – про хороше та сите життя вона давно мріяла. Про це почула донька Василя, коли та розмовляла з подругою по телефону:

– Ой, Олько, мій мені нічого не шкодує – все, що я скажу купує і не вимагає ніякого звіту де і на що я потратила гроші. От я розумію знайшла того, кого давно шукала – тепер можна й не працювати. Тільки мене дратує дитина – нащо мені її ще й виховувати. Краще якнайшвидше народити Василю сина. А з цією треба щось придумати.

Коли Віка це почула, то одразу розплакалась. Хотіла розповісти все батьку, але він і слухати не хотів – все казав, що донька просто ревнує і тому бреше. При чоловіку Інесса поводилась з дитиною добре – приділяла увагу, купувала одяг та готувала їсти. А тільки батько за поріг – та не стримувалась і одразу ж клала дитину «на місце». Не дарма на її фоні дівчинка виглядала погано – завжди хамила, огризалась та сперечалась. Василя це почало дратувати.

І от одного разу, не дуже пояснюючи що й до чого, чоловік зібрав речі доньки і сказав, що вони їдуть до бабусі. Дівчинка нічого не підозрювала, бо думала, що це тільки на вихідні. Та по приїзді вона почула від тата:

– Розумієш, доню. Інесса чекає дитину і їй не можна зараз дратуватись, а ти постійно хочеш її образити. То ж краще, щоб ти поки пожила у бабусі – поки моя дружина не народить. А я потім тебе заберу – не переживай. Та й приїжджати буду часто.

Вікторія тільки розплакалась – вона не чекала від батька такого вчинку. Дівчинка залишилась у бабусі по маминій лінії – добре, що та її дуже любила і проблем не виникло. Та батько хоч і приїжджав до дитини – та робив це не надто часто. А зазвичай взагалі просто передавав гроші та й усе.

Навіть, коли у нього народився син – Василь не приїхав за донькою. Інесса все відговорювала:

– Зараз не час, треба звикнутись. В мене пропаде молоко. Вона вже у бабусі звикла.

І чоловік все прислухався до коханої. Він, навіть, перестав відповідати на дзвінки доньки. Дівчинка зрозуміла, що її кинули й нікому, крім бабці вона не потрібна. З цим і змирилась.

Батько ще приїхав, можливо, разів шість за усі роки й забув далі.

Вікторії виповнилось сімнадцять, вона саме закінчила школу, коли у її житті знову з’явився тато – він приїхав з подарунками миритись. А все тому, що Інесса покинула його та пішла до іншого, забравши сина та майже все майно. Чоловік залишився ні з чим. І саме цей час він згадав про доньку, яку не бачив вже декілька років. Та тільки їй він вже не потрібен. Колишня теща пригостила його кавою, а от Віка й дивитись у його бік не захотіла. Занадто сильно він образив її. Та ще й прийшов вибачатись тільки тоді, коли його Інесса покинула та вигнала як непотріб.

Чоловік зібрався й пішов геть, не отримавши ні прощення доньки, ні її підтримки. Він усвідомив, що тільки він винен у тому, що має зараз. Василь зрадив свою маленьку доньку заради жінки, а тепер сам пожинає свої плоди. Та маленька часточка надії у ньому все ж є – можливо з роками донька пробачить йому і він зможе обійняти її та просити прощення за те, що вчинив. Та зараз він залишився сам зі своїм болем, проблемами та відчаєм. За все в цьому житті потрібно платити. І щоб діти не залишили вас у старості треба дбати про них, коли ті ще малі.

Джерело