Настали часи, коли добро сидить під замком і боїться вийти. Бо вже вийшло одного разу. З букетом ніжних лілій, з цукерками та доброю усмішкою. І так цьому добра надавали, так обплювали, букет втоптали в бруд, а цукерки з’їли разом із фантиками. Добре, що пальці не відкусили.

І добро сидить у своїй маленькій кімнатці. Розповідає чудові історії для тих, хто знає умовний стукіт… А виходити більше не хоче. Добро настрашилося з того, що відбувається зовні.
Ось тому добра так мало. І все менше… Адже добро – не абстракція, а живі люди, яким боляче. І вони хочуть жити.

Одна дівчина писала чудові історії. Добрі, світлі, ніжні та підтримуючі. І почала публікувати їх у мережі. Історії негайно вкрали і напхали в них рекламу за гроші, а як же! І передплатників отримали для своїх сайтів та сторінок.

Я знаю, що напишуть злодії у відповідь на прохання вказати авторство. І як вони роками будуть наклепувати в мережі, поливати брудом, пакостити… І це дуже важко, навіть мені. А дівчині це взагалі було нестерпно. Вона видалила чудову розповідь. І тепер її чудові історії читають одиниці. Вона продовжує писати, але вже собі. Грає свою тиху ніжну музику у кімнатці.

Це часто трапляється. Так багато талановитих добрих людей, які обдаровані згори. Але не вміють, не можуть захищатися і вимагати, давати здачі та забирати вкрадене. Вони тільки винесуть своє добро на світ, і одразу отримають. За чудову добру розповідь, за добре ставлення до тварин, а благородний вчинок – бруд та образи.  А потім все це спробують забрати і з’їсти. Навіть звалище влаштують, вириваючи відібране одне в одного.

Звичайно, більшість людей – вони добрі. Але в тому й парадокс. Хороші люди не можуть протистояти поганим. «Як школяреві битися з відбитою шпаною?», – Висоцький співав. І добрі, добрі, талановиті люди йдуть у свої кімнатки. Заліковують рани. І намагаються говорити тихіше, тільки для тих, хто знає умовний стукіт.

Немає у добра кулаків і кастетів. Добро беззбройне. І стільки чудесних слів не почули та не прочитали інші добрі люди, саме тому, що добро сидить під замком. І не отримує нічого за свою працю та талант.

Силу винести несправедливість та бруд не всі мають. А хто цю силу отримав, той уже не такий добрий. Жорсткіший, міцніший, практичніший став. Змінився.

Але так важливо зберегти добрих, що залишилися. Тих, хто несе чисте безкорисливе світло. Їх зовсім мало лишилося. Коли їх не стане – як же ми будемо жити?

Анна Кир’янова

Джерело