Так склалося, що я вважала себе ще молодою жінкою до зовсім недавнього часу. Але зараз у свої 47 років в відображенні дзеркала я бачу жінку у серйозному віці, яка дуже втомлена своїм життям. Ось що значить присвятити себе лише дітям, які виросли і роз’їхалися з дому, а чоловік пішов до іншої. І хто винен в моїй долі?

Я вийшла заміж дуже рано. Запрошені гості на весілля відразу здогадалися, що це шлюб відбувається тому, що я вже чекаю дитину і зовсім скоро стану мамою. А що приховувати? Я дізналася, чекаю дитя, і батько дитини відразу зробив мені пропозицію. У нас народився син і всі домашні турботи, і догляд за дитиною лягли повністю на мої плечі.

Така ситуація як у нас спостерігається зараз в багатьох наших сімей. Тоді мені було дуже прикро, що чоловік віддалився від нас, ми постійно були вдома, а він жив собі своїм життям поза ним, йому так було зручно, адже одружений насправді, але зовсім вільний у своїх діях та житті. Мені доводилося день у день прати пелюшки, няньчитися з дитиною і ще догоджати чоловікові ввечері, коли він приходив втомлений з роботи і любив смачно поїсти, а я крутилася навколо нього, як пташка.

Незабаром я дізналася, що чекаю вже другу дитину. Чоловік дуже засмутився через це, ми навіть посперичалися в той вечір, а він пішов з дому. Згодом він прийняв цю новину, як належне і все стало на свої місця, наче. У нас народилася дочка, і моє життя перетворилося на цілодобову роботу без відпочинку. Я всю себе присвятила вихованню маленьких наших дітей і тому, що бігала і заспокоювала свого чоловіка, бо він приходив з роботи без настрою, скаржився, що його не цінував начальник на роботі.

25 років пролетіли як один день, але дуже насичений і важкий для мене, як для жінки. Якщо зараз сісти і згадати в двох словах, що сталося за весь цей час, то історія вийде з сумним кінцем. Я буквально сама поставила сина і дочку на ноги, адже щохвилини була поруч з ними. Сама бігала і відводила їх у садок, а потім в школу.

Хотіла, щоб вони виросли освіченими людьми, тому мої діти ходили в різні наукові та спортивні гуртки. Для цього потрібні були чималі гроші, яких нам з чоловіком вічно не вистачало. Тому на додаток до всього я працювала на двох роботах, щоб усе дати дітям, щоб забезпечити їх не гірше, ніж у людей. Допомогла дітям здобути вищу освіту і влаштуватися на хорошу роботу. Дякуючи мені життя у них склалося непогано.

Всі ці роки я кожного ранку прокидалася першою за усіх з будинку, усім готувала смачні сніданки, старалася догодити кожному, бо знала смаки усіх своїх найрідніших людей. А в знак подяки нічого не отримала: син виїхав за кордон і живе й досі там, а дочка вийшла заміж і сидить зараз в декреті. Чоловікові я теж стала не потрібна. Як тільки ми відзначили моє 45-річчя, він пішов до іншої, вона була набагато молодшою за мене.

Ось уже 2 роки я живу зовсім одна: чоловік так і не повернувся до мене, там у нього нова сім’я, а діти зрідка телефонують мені на декілька слів, механічно запитують, як у мене справи і швидко кидають телефон, навіть не вислухавши до кінця. І часом мені здається, що їм це зовсім не цікаво, моє життя давно втратило сенс для них, їм до мене зовсім байдуже. Багато моїх знайомих і колеги по роботі кажуть, що доля дає мені другий шанс, я маю його використати і пожити тільки для себе. Але я настільки звикла присвячувати своє життя іншим, що навіть й уявити не можу, як це – жити лише для самої себе.

За ці два роки самотності я багато чого зрозуміла: не варто мені було раніше так безпробудно гарувати на роботі, бігати та догоджати з ранку до вечора чоловікові та дітям. Що я від цього отримала? Синові й дочці мати тепер і зовсім не потрібна. У них своє молоде та самостійне життя, в якому вже давно немає місця для матері.

А своєму чоловікові я не приділяла достатньо часу відтоді, як почала працювати на двох роботах, я була дуже втомленою, настрою зовсім не було, вдома я працювала, майже, до світанку, залишаючи пару годин на сон. Ось він і пішов від мене, проміняв на іншу, молодшу, без обов’язків і втоми в очах. А в дзеркало мені навіть страшно глянути. Я повинна була б побачити там молоду бабусю, а бачу тільки старе і втомлене обличчя самотньої жінки, сумне та невеселе.

Тепер я часто запитую сама себе, навіщо я так працювала, навіщо цих 25 років свого життя я присвятила іншим, хоча і дуже рідним, людям, чому забула про себе, так легко віддавши найкращі роки жіночого щастя. Щоб залишитися нікому непотрібною втомленою та вже зовсім не молодою жінкою? Хто в цьому винен! Підкажіть. Як далі жити, я не знаю.

Фото ілюстративне – pixabay.