Коли я вийшла заміж, ми з чоловіком відразу почали жити окремо – залишилися жити і працювати в місті, в якому вчилися. Спочатку було важко, але потім ми призвичаїлися. Плюсом було і те, що ми жили далеко від батьків і ніхто не втручався в наше життя.

Тому серйозних причин скаржитися на свекруху у мене не могло бути: ми живемо за сотні кілометрів один від одного, телефонуємо один одному приблизно раз на місяць. Допомагати батькам чоловіка поки немає необхідності, просити їх допомоги, на щастя, теж не потрібно.

І такі відносини мене більш ніж влаштовували. Але потім народилася дочка, і бабуся вирішила приїхати допомогти мені і поспілкуватися з онукою. Вона якраз вийшла на пенсію і вільного часу у неї було більше, ніж потрібно.

– Мама тобі допоможе! – бадьоро говорив чоловік. – Вона дуже добре ладнає з дітьми. А ти зможеш зайнятися своїми справами!

Коли я погодилася на те, щоб до нас приїхала мама чоловіка, я і не підозрювала, чим все це закінчиться.

Свекруха сама з великої родини, дітей у неї теж троє, а наша дівчинка – вже четверта онука. До того ж досить довго вона працювала педагогом. Так що за цю сторону питання я не переживала. А ось в тому, що зможу зайнятися власними справами, сильно сумнівалася, і, як виявилося, не дарма.

З внучкою спільну мову свекруха дійсно знайшла досить швидко. Зате майже повністю полетів наш вистражданий місяцями режим: зарядка, прийом вітамінів, прогулянки, купання – все виходило тепер пізніше, або взагалі скасовувалося, тому що свекруха ніяк не могла розлучитися з онукою. Але ніби як кілька тижнів можна і потерпіти.

Свекруха відразу почала наводити порядок у нас в домі, а до мене відносилася так, наче я її учениця. Все, що вона наказувала, я мала виконувати тут же. Свекруха вже зранку прокидалася з величезним списком планів на день і оголошувала його мені, а повинна була все це виконувати.

Найбільше мене дратувало її ставлення до готування їжі. Поки ми жили одні, я намагалася готувати щось просте і легеньке. І головне, небагато. Свекруха ж готує щодня так, ніби нас живе десять, а не троє людей.

В суботу вона прокинулася з новою ідеєю:

– Давай сьогодні нафаршируємо перці! – вигукує свекруха. – З домашнім фаршем. Досить вже харчуватися напівфабрикатами.

Я була не в захваті від цього, бо фарширований перець не входить до списку моїх улюблених страв. Але нехай. Свекруха написала мені список, і я пішла в магазин. В списку було м’ясо кількох видів, яке я вдома мала переробити на фарш. Але я вирішила купити в магазині готовий фарш, так як не бачила сенсу витрачати стільки часу на приготування фаршу, який можна купити.

Коли я прийшла додому, свекруха почала розбирати продукти. Побачивши, що я купила не м’ясо, а готовий фарш, вона так відреагувала, ніби я зробила найбільшу помилку в житті. Що я тоді тільки не вислухала про себе – і що я господиня ніяка, і що ніколи не стану нею, якщо навіть фарш сама зробити не можу.

Загалом, роздула проблему на рівному місці. Потім зібралася, пішла в магазин, купила м’ясо і зафарширувала свій перець. Їсти його я вже не хотіла, так як настрій був ніякий.

Я була ошелешена поведінкою свекрухи. З розповідей чоловіка я знаю, якою господинею була вона сама.

У дитинстві мама постійно була зайнята з учнями, і він ріс дуже самостійним. Сам готував, прибирав, гуляв з собакою, доглядав за іншими тваринами, яких завжди було багато в будинку. В результаті сам вирішив вступати в інше місто і поїхав з дому в 17 років.

– Коли твоя мама встигала готувати? – здивувалася якось раз я.

– А вона і не готувала, – незворушно відповів чоловік.

– У нашій родині всім господарством займався тато. Ну, і ми, коли підросли. Мама взагалі рідко була вдома.

Тепер я з нетерпінням чекаю від’їзду свекрухи. Краще вже якось без такої допомоги.

Фото ілюстративне – passion.