У мами мого чоловіка дуже тяжкий характер. Вона відноситься до тих людей, які спочатку щось роблять, а потім вже думають. Та цього разу ми навіть не уявляли, що уткне моя свекруха.

Вона продала свій будинок у селі і заявила, що буде жити у нас. З свекрухою важко знайти спільну мову будь-кому, навіть її сину. Це фактично неможливо. Вона вже третій тиждень нас зводить з розуму.

Мій чоловік із села. Він служив у нашому місті. Тут ми з ним і познайомилися. Покохали один одного та вирішили одружитися. Він не хотів повертатися додому, та і я не хотіла жити у селі. Ну яка там перспектива? Роботи ніде знайти. А коли познайомилися з Антоніною Григорівною, у мене зовсім зникло бажання жити десь поблизу неї.

Свекор мій давно помер. Юрчику тоді ще п’ять років було. Тому Антоніна Григорівна звикла жити одна. Вона жінка самодостатня, сама собі господарка. У неї було багато подруг, вона часто їздила до санаторіїв. Свекруха ще ходила на гурток художньої самодіяльності, що в клубі. Там вона співала у народному хорі.

Серйозних стосунків з іншими чоловіками у неї не було після смерті свекра. І якщо чесно зізнатися, з її характером не кожен вживеться. Вона дуже прямолінійна людина, і цим часто ображає інших. Говорить відверто усе, що думає. А ще свекруха дуже любить керувати. І неважливо – вдома вона чи у гостях, а завжди намагається довести своє, хоча і не права.

Ми з Юрчиком орендували квартиру після весілля. Свекруха декілька разів до нас приїжджала туди. Намагалася мною покерувати. Я, звичайно, з повагою ставилася до свекрухи. Та останнього разу таки не витримала її тиску та посварилася. Чому це вона у нашій квартирі будить нас о п’ятій годині ранку?! Ми обоє працюємо, маємо право і відпочити у вихідні дні. А вона нам тоді влаштовувала ранні підйоми!

Тактовності в Антоніни Григорівни немає зовсім, вона майже до всього має звичку прискіпуватися. А ще мені не подобається її нецензурна лайка. Щоб жити під одним дахом з моєю свекрухою, треба мати залізні нерви. Тому не дивно, що мій чоловік ще в дитинстві хотів втекти від неї.

Коли ми їздили до неї у село, нам там не було ні хвилини перепочинку. У свекрухи багато роботи, яку треба терміново виконати. Я віддавала перевагу тому, щоб між нашою сім’єю і свекрухою якусь дистанцію тримати.

Три роки тому ми з Юрою взяли квартиру в іпотеку. Нам вже набридло скитатися по орендованих. Ми відразу почали облаштовувати наше гніздечко. Свекруха була проти, щоб ми влазили у кредит. Але ми її не послухали.

Нарешті ми доробили ремонт. Почали замислюватися про дитинку.

Свекруха приїжджала не часто, лише по телефону нас діставала. Нещодавно Антоніну Григорівну змусили піти з роботи, адже вона була на пенсії, а треба місце молоді звільняти. Клуб закрили, усі її подружки розбіглися.

Свекрусі стало дуже самотньо. І от вона до нас зателефонувала і заявила, що збирається приїхати. Я ж то думала, що вона тільки у гості завітає. Чоловік мій, коли побачив валізи, дуже здивувався. Вона ж і йому нічого не сказала.

Антоніна Григорівна відверто усміхнулась і повідомила нам, що зібралася у нас жити завжди.

– Як це «завжди»? – запитали ми з чоловіком в один голос.

– Отак-то, діточки! Назавжди… Свій будинок я продала. У село навідуватися буду тільки на цвинтар до батька Юрчика. А народиться малеча, буду вам допомагати. Тож навіть у декрет тобі, Уляно, іти не треба! – весело заявила нам мама чоловіка.

Я ледь не заплакала у ту мить. Чоловік теж не знав, що сказати і як відреагувати. Ми точно не чекали такого повороту подій!

Ми намагалися пояснити свекрусі, що це дурна ідея з переїздом. А вона лише щасливо посміхалася та кивала головою у відповідь.

Уже третій тиждень ми живемо разом з Антоніною Григорівною. Будинок вона свій продала, тому його вже не повернеш. А жити з нею в одному домі – справжнісіньке пекло. Я навіть не знаю, що нам робити. Можливо, хтось був у такій ситуації? Що ви робили?

Джерело