Люди у селі не могли заспокоїтися, новина переходила із вуст у вуста

 

Ольга Володимирівна у селі була шанованою жінкою, мала найкращу репутацію зі всіх колег, і всі односельці зверталися до неї за допомогою. Навіть сам сільський голова не приймав без неї рішення, чекав її мудрої поради.

В один момент Ольга Володимирівна стала сама на себе не схожа, ходила похмура, втомлена. Колеги почали за неї хвилюватися, адже вона завжди бувала на всіх важливих засіданнях, а тут сказала, що все проводьте без неї.

Її хороша подруга й сусідка вирішила дізнатися, що сталося з Ольгою Володимирівною. І з’ясувала, що причиною її стану є негідна поведінка сина. Він покинув дружину з маленькою донечкою на руках. Ольга добре знала, як це самостійно виховувати дитину, тому не хотіла комусь такої ж важкої долі.

Її Артем завжди був взірцевим сином – розумний, вихований, мамин помічник, та ще й коли лікарем працювати став, то серед односельців таку ж повагу завоював, як і мама. Звісно, нічого ідеального не буває. От і він знайшов свою ваду. Її звали Міла.

Міла була з бідної та неповної родини, де батьки любили перехилити чарку. Мати намагалась поговорити з сином, вивести його “на правильний шлях”, та все даремно, він наполягав, що лише з нею зможе бути щасливим. Потім у молодят народилась донька, і на всі відкладені гроші Ольга Володимирівна побудувала їм затишний будинок, щоб її онучка нічого не потребувала.

У житті Ольги був лише син та робота, тому вона робила все для нього і тепер ще й для маленької онучки Лізи. Зараз дівчинці два роки, й вона вже впевнено називає Ольгу – «Ба», чим викликає у неї сльози радості.

А місяць тому додому прийшов Артем і поділився з мамою новиною: «Так сталось, що у моєму житті з’явилась інша жінка, я хочу розучитися з Мілою!»

– Звісно, я нічого тобі заборонити не можу, але ти маєш знати, що Міла та Ліза далі житимуть у будинку, який я вам подарувала. Я знаю, як це самій виховувати дитину, тому не хочу, щоб моя онучка чогось потребувала.

– Мамо, що це за жарти? Я твій син, і цей будинок ти подарувала мені! – не вгавав син, який думав, що відтепер там житиме з іншою.

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩