“Я живу з бабусею, – розповіла дівчина. – Бабуся старенька, часто нездужає. Я запросила її жити до себе, у зйомну квартиру. Усі казали тоді: “Ти ж іще молода, влаштовуй своє життя”. Але я не могла залишити бабусю одну. А крім мене у неї більше нікого немає”
Цей світ змінюють люди.
Ми часто звертаємо увагу на зірок з екранів телевізорів, на деталі їхнього життя, але не помічаємо людей-героїв, які живуть поруч, ходять з нами одними вулицями, які маленькими вчинками без голосного вихваляння змінюють наш світ своєю добротою.
Ми познайомились з Ірою випадково у поїзді. Я їхала додому на свята, а Іра їхала відвідати подругу. Наші місця в плацкарті були по сусідству. Тож почали розмовляти. Іра розказала свою історію життя.
– Я живу з бабусею, – розповіла Іра. – Бабуся старенька, часто нездужає. Я запросила її жити до себе, у зйомне помешкання. Усі казали тоді: “Ти ж іще молода, влаштовуй своє життя”. Але я не могла залишити бабусю одну. А крім мене у неї більше нікого немає. Так склалося. Бабуся хоч і потребує догляду, але у неї чудове почуття гумору. І це рятує нас у всіх складних ситуаціях.
Коли я забрала бабусю до себе, у нас були дуже скрутні часи. Бабусині ліки дуже дорогі. Я змушена була спочатку працювати день і ніч, а бабуся поки вдома чекала. Але і цього нам ледь вистачало. Змушені були відмовляти собі у всьому.
“А одного разу, повертаючись додому, – продовжувала Іра, – побачила на вулиці безпритульного собаку, який прив’язався до мене і ні на мить не відходив. Просився так, дивився в очі. Ох, хоч було важко тоді фінансово, я взяла його додому, до нас. У нашу маленьку зйомну квартиру. Уже якось помістимось. Собака з бабусею одразу ж здружилися. Тепер ми – сім’я.
– Щоразу, коли я поверталася додому, – розказувала Іра, – я купувала 3 рибини і 3 морозива. Треба було тішити себе хоч такими маленькими радощами, смаколиками попри все. Купувала завжди окремо собі, бабусі і собаці. Одного разу забула купити собачці морозива, то він образився, бо він любить пломбір. З того часу не забуваю. Він – також наша сім’я. Ми без нього ніяк уже.
А потім у Іри справи пішли краще, їй запропонували хорошу роботу і все почало налагоджуватись.
Іра ще щось говорила, поїзд їхав, я вдивлялася у вікно, засніжені дерева пробігали повз, я думала про одне: цей світ врятує доброта.
Я надіюся, що у Іри, її бабусі і їхньої собаки усе буде гаразд. Бо такі історії нагадують, що людяність ніколи не вийде з моди.
Бо цей світ змінюють люди і їхня доброта.
Галина Андрусів