Інна та Антон були палкої вдачі, тож і в сімейному житті все робили на емоціях. Про їхні вічні конфлікти друзі знали, тому ставилися до цього спокійно. Попри розбіжності, подружжя любили один одного та хотіли прожити разом усе життя.

Нещодавно пара вирішила, що пора завести спадкоємців. Правда ось уже четвертий місяць усе було безрезультатно. Через це між подружжям почалися сварки. Вони стали звинувачувати один одного у провалах та все частіше дружина відправляла чоловіка спати на диван.

Одного разу до Інни прийшла в гості подруга. Дівчата сиділи на кухні, пили вино та жалілися одна одній на життя. Не стримуючи себе Інна почала звинувачувати чоловіка в усіх негараздах. Звичайно, багато в чому навіть перебільшуючи. Так захопилася, що навіть не почула, як вхідні двері гримнули. Коли обернулася, побачила на порозі Антона. Він чув усе до останнього слова. Чоловік не стримався й почав лити на дружину обвинувачення у відповідь.

Подрузі було дуже не зручно бути свідком сімейних чвар. Вона хотіла було непомітно вислизнути, аж раптом Інна її запитала: «Подруго, скажи хоч ти цьому мужлану, що він не правий!» Те, що трапилося далі, ніхто не очікував: «Вибач, Інно, але ж ти перша почала» Дівчина просто хотіла заспокоїти господиню дому, але та так розгнівалася, що стала волати: «Як ти, так про нього турбуєшся, то забирай собі!»

Після цих слів вискочила з-за столу, добряче штовхнула чоловіка, який так і стояв на порозі й вийшла з квартири, голосно гримнувши дверима.

Ходила вона довго довкола будинку. Прокручувала у своїй голові усе те, що наговорила про чоловіка та розуміла, що дійсно була неправа. Тільки куди ж тепер повертатися, якщо вона власноруч зруйнувала родину, віддавши чоловіка найкращій подрузі.

Джерело