Десять років тому я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Максимом. Макс на той момент жив сам у невеликій київській трикімнатній квартирі. Ну, познайомилися, почали зустрічатися. Батьки ж у нього жили в Дніпрі. Виїхали туди, коли Максу було 15 років, з молодшим братом. А він не захотів, ну його і залишили в столиці в цій квартирі. Сказали йому, що квартира ця – його.

Молодший брат вступив до вишу в Дніпрі і батьки купили йому там теж квартиру.

Почали ми з Максимом жити разом. Тут за кілька років виявляється, що молодший брат жити в Дніпрі не хоче, а хоче до столиці. Кидає універсітет та приїжджає до нас. Починається щось. Веде Женя спосіб життя дуже свавільний. Щоденні дзвінки мами мого хлопця, що ми його брата не доглядаємо, як належить. Що ми повинні його скрізь із собою брати, а то дитятко покинуте.

А була ще у Максима машина, теж “подарована” батьками, коли вони поїхали з Києва.Звісно, ні квартира, ні машина не були на нього записані. У результаті він уже мав ділити з братом не лише квартиру, а й машину.

Женя постійно дзвонив мамі, і Макс мав негайно машину віддати цьому братику. Зрештою, ми не змогли так жити і з’їхали на орендовану квартиру. Брат лишився жити там один. Ми довго не спілкувалися з ним.

Тут дізналася, що при надії,  і ми справили весілля, батьки чоловіка на весілля не приїхали, сказавши, що у них справи. Брата ми не запрошували.. Коли народилася донька, ми активно почали робити ремонт у квартирі, яку подарувала мені моя мама.

Батьки чоловіка обіцяли і сказали, що виплатять нам половину цієї квартири на заміну тієї трикімнатної, яку забрали у чоловіка. Вони навіть дали моїй мамі частину грошей. Потім попросили ці гроші назад, щоб купити однокімнатну для чоловіка. Окрему. Ну, мовляв, так вигідніше. Мама гроші віддала.

Потім вони вирішили, що квартиру купувати дорого, і вони подарують нам землю, потім вони заявили, що мій чоловік так собі землевласник, і вони куплять йому машину.

Ну а потім молодшого брата Женю треба було лікувати і рятувати, догулявся. Отже, про машину теж забули. До речі, нову машину Жені вони купили. Думаючи, що якщо у нього буде машина своя, то він візьметься за розум. І записали одразу на цього брата, до речі. Потім, правда, коли він зник на добу, поїхавши на інший кінець Києва, і ми його шукали і справа скінчилося добре, що добре, то батьки прозріли, зрозуміли, що машину в нього все ж таки треба забрати.

І живе Женя зараз один у тій трикімнатній. Періодично його відвідуємо. Батьки так і живуть у Дніпрі. Кумедно, що коли ми з чоловіком познайомилися і його мама про це дізналася, вона одразу мені сказала, щоб я не розраховувала на цю квартиру. Та я якось навіть і не збиралася. Вони самі себе втягнули в цю історію.

І ось зараз доньці нашій майже п’ять років, часто буває у моєї мами, мама знає, як знайти до неї підхід, у них склалися добрі стосунки.

А батьки чоловіка, навіть коли ми туди приїжджаємо, не можуть і години з Міланкою провести, все у них справи, справи. А потім питають нас, чому це донька з ними не розмовляє? Ну ось такі холодні люди. Самі п особі якось. Ну, ми якщо чесно не засмучуємося навіть. Взаємини з ними добрі, та й по тому.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Джерело