Ось мені радість в тридцять з хвостиком років з мамою жити. Чи мені кавалерів водити  до тебе на чай і пиріжки? Ні, мамо, я хочу жити сама. Словом, я до твого відома донесла, Сашкові я зараз подзвоню.

Хотіла як краще, щоб діти, Сашко і Оля, не сперечалисяпотім через спадок, взяла і подарувала їм свою квартиру навпіл.

Мовляв, ось доживу свій вік, а ви потім розберетеся. Ось тільки дочка Оля вже зараз вимагає свою половину, гроші, каже, їй дуже потрібні.

Ми з чоловіком Миколою прожили майже все життя у квартирі моїх батьків. Я у неї єдина власниця. Надивилася, як після сестри Тамари її діти через спадщину конфліктували, так я і вирішила, щоб між моїми таке не повторилося, подарувати синові й дочці по половині квартири. Так і зробила.

– Ось нестане мене, тоді вже продасте, кожен своє отримає.

– Та живи ти, мамо, ще сто років, – махали на мене руками і син, і дочка. – Не потрібна нам твоя квартира!

Я тоді ще пораділа, які хороші діти виросли у мене. Та, видно, наврочила ненароком. Тепер розсьорбувати, а як – не знаю. Можливо, щось мені порадите.

Діти у мене вже дорослі. Сашкові майже сорок, Оля молодша, їй 34 роки. У обох вже сім’ї, діти. У сина дві донечки ростуть, підлітки вже. У дочки один хлопчик – Єлисей, в садочок ходить. У сина в сім’ї все добре. Слова поганого про невістку сказати не можу. І розумниця, і красуня, і господиня на всі руки. Натішитися на неї не можу.

А дочка заміж вийшла невдало. Я їй говорила, що поспішає вона, придивитися б їй до свого обранця варто. Але вона мене не слухала.

– Куди мені ще чекати і дивитися? Уже 28 років майже, так і лишуся самотня, поки буду виглядати ідеального принца.

І вискочила заміж. Майже відразу народила Єлисейка, але життя там було – суцільне випробування. Я їй уже й говорила, щоб йшла від Богдана того. Він же і сцени закочував, і за комірчину любив закидати, і не працював тижнями. А дочка все на собі тягла, мовляв, нехай дитина росте в повній сім’ї. Але все скінчилося, коли Богдан прямо до них додому жінку якусь привів.

Тоді розум у Олі на місце встав, очі відкрилися, подала вона на розлучення. Зятя після розлучення вітром здуло, аліментів теж ніяких.

Оляз онуком спочатку до мене переїхали, я малим займалася, дочка працювати вийшла, так і налагодилося все. А як Єлисей в дитячий садок пішов, вони від мене переїхали, дочка квартиру орендувала ближче до роботи.

Щиро кажучи, тут і я видихнула, важко з дочкою уживатися, характер у неї завжди був не мед, а після розлучення ще складніший став. Допомагати я не перестала, коли Єлисейко хворів, я з ним сиділа.

Так ось, квартиру свою я дітям ще до шлюбу Олі подарувала. Але у мене і в думках не було, що рідна дочка зі мною так вчинить.

Позавчора Оля прийшла до мене і сказала, що хоче продати свою частину квартири. Я спочатку навіть не зрозуміла, про що мова, а як зрозуміла, так у мене в очах потемніло.

– Кому продати, як, я ж тут живу?

– Ну, по закону, спочатку я запропоную викупити частку брату, а якщо він не погодиться, виставлю на продаж. Тут же двокімнатна, тому у мене, вважай, окрема кімната, – пояснила спокійно мені Ольга.

– Та навіщо ж ти так зі мною? – белькотіла я у сльозах.

– Мені треба квартиру свою купувати, потрібні гроші на початковий внесок. Ось я частку продам, куплю квартиру, буду іпотеку платити, – сказала дочка.

– Так тут живи, хто ж тебе жене? Продавати навіщо?

– Ось мені радість в тридцять з гаком років з мамою жити! А особисте життя мені влаштовувати не треба, по-твоєму? Або мені сюди кавалерів водити, до тебе на чай і пиріжки? Ні, мамо, я хочу жити сама. Словом, я тобі повідомила, Сашку я зараз подзвоню.

Коли вона пішла, я відчула себе недобре. Хотіла подзвонити сину, але спочатку довелося викликати швидку. А потім Сашко сам подзвонив.

Він уже знав, що сестра надумала. Я навіть говорити не могла толком. Хотіла ж дітям як краще зробити, а тепер або з чужими людьми віку доживати, або взагалі на вулиці опинюся, якщо і син свою частку продати вирішить.

Але Сашині слова мене заспокоїли і втішили.

– Знаю вже, що вона збирається робити. І сестрою більше не назву ніколи. Не дарма її чоловік покинув. Ти, мамо, давай там не лий ріки. Все буде добре. Я викуплю у неї її частку, буде повністю моя квартира. Хочеш, я тобі її відпишу, щоб тобі спокійніше було?

Ні, так я не хотіла. Саші я повірила, навіщо йому обманювати. Вони з Ольгою швидко вирішили питання, квартира тепер повністю на сина. Дочка мені тепер не дзвонить навіть, а я за Єлисейком сумую дуже. Не знаю, як вони там. Син з сестрою тепер взагалі не спілкуються. А я Олі дзвонила, так вона номер, напевно, поміняла, ніхто не відповідає.

І ось я гадаю, все думаю, якби я знала, що отак вийде, я не дарувала б, напевно, дітям квартиру. Чи і так би знайшли привід для розбіжностей? А я ж лише хотіла як краще. Ось і маєш.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Джерело