Олена втомлено зайшла додому. Чоловік увійшов слідом. Розмовляти не хотілося. Олена дуже втомилася. День був тяжкий. Та ще ця незрозуміла витівка чоловіка під час угоди. Вкотре за ці роки Олена подумала, що мама мала рацію, не треба було погоджуватися на спільний із чоловіком бізнес. Дівчина подумала про довгу гарячу ванну, але…

– Олено, нам треба поговорити, – сказав Віктор.

– Зараз? – Вигнувши брову, сказала вона.

– Зараз, – підтвердив Віктор. – Тому що із завтрашнього дня у нашому житті багато що зміниться. Не хочу ставити тебе перед фактом. Хочу повідомити все заздалегідь.

– Добре, – кивнула Олена. – Дай мені десять хвилин, я хоча би вмиюся. І ми поговоримо.

– Ну, і що ти хотів сказати? – Запитала вона у Віктора через кілька хвилин. – Сподіваюся, хочеш пояснити, чому ти зірвав сьогоднішню угоду?

– Ні, – похитав він головою. – Не хочу. Мені не сподобався покупець. Я не хочу працювати з ним. І я вирішив, що ця угода нам не потрібна. Але поговорити я не хотів про це.

– А про що ж тоді?

– Ти жінка розумна, тож я певен, що ти вже про все здогадалася. Я маю іншу жінку і досить давно. Мене влаштовувало життя з тобою. Скажу чесно, я не планував до неї йти, але кілька місяців тому вона народила мені сина. А ти цього не змогла зробити.

Олена проковтнула. Так, вона досить давно здогадувалася, що чоловік має коханку, але воліла просто не думати про це. Було надто неприємно. Вони разом майже десять років. Познайомились в інституті. Вона закохалася в нього з першого погляду і не уявляла свого життя без нього. Вони одружилися. Розпочали спільний бізнес. Незабаром прийшов успіх. З’явилися гроші. Купили спочатку одну квартиру. Потім другу – кращу. Але дітей у них не було… Олена думала, що їх обох це влаштовувало, але, мабуть, вона помилялася. Ця ситуація влаштовувала лише її…

– Ти хочеш піти до неї? – Намагаючись, щоб її голос звучав спокійно, запитала Олена.

– Ні, – відповів Віктор. – Я хочу, щоб ти пішла. Я ж тобі вже сказав, у мене син. Спадкоємець. Нам потрібна квартира. Завтра Оксана та мій син переїжджають сюди.

– Стривай, що означає завтра? – Запитала Олена. – Це і моя квартира. Хочеш жити зі своєю коханкою, будь ласка. Хочеш розлучення, заради Бога. Але давай усе зробимо по-людськи. Ми маємо чимало майна. Розділимо квартиру. Якщо ти хочеш залишити її собі, гаразд, але виплати мені мою частку. І крім того, дай мені час, зібратися, знайти нове житло … А що ми робитимемо з фірмою?

– Олено, – Віктор жорстко дивився на дружину. – Ти мене не розумієш, так? Я не збираюся ділитися з тобою. Фірма записано на мене. Квартира, на жаль, оформлена на нас обох, але я впевнений, що зможу забрати у тебе все. Я не збираюся ділитися з тобою. Я попереджаю тебе, що більше не хочу бачити тебе ні в цьому домі, ні в своєму житті. Ти звільнена. І завтра сюди приїде Оксана. Якщо ти не забереш своїх речей, то я просто викину їх і зміню замки в квартирі. От і все. На добраніч.

З цими словами Віктор вийшов із кухні. Олена вражено дивилася слідом за чоловіком. Що щойно сталося? І хто ця людина? Олена розуміла, що заснути їй сьогодні не вдасться, тож вирішила не поспішати, спочатку все обміркувати, а вже потім діяти. На сльози та емоції часу зараз не було, тут потрібний був холодний розрахунок. Вона зварила каву. Зробила бутерброди. Поки їла, вирішила, що речі їй таки краще зібрати. Раптом Віктор виконає обіцянку та викине їх на вулицю. Крім того, зараз має шанс забрати з квартири документи.

Олена витягла з антресолей спочатку одну валізу. Потім другу. Знайшла кілька мішків та коробок. Якщо вже їй належало збирати речі, вона збере їх по максимуму. Віктор, схоже, заснув. Тому спочатку Олена прокралася до кабінету. Вона знайшла документи на квартиру, дачу та обидві машини. Документи фірми, на жаль, були в офісі. І коду від сейфа чоловіка вона не знала. Потім дівчина запакувала найцінніший посуд. Склала у коробки кілька предметів антикваріату. Для безпеки віднесла все це до машини. І о третій годині ночі відчинила двері спальні і запалила світло.

– Що ти робиш? – Підскочив Віктор.

– Збираю речі, звичайно, – незворушно відповіла Олена. Вона занесла до кімнати дві величезні валізи. Широко розчинила свою шафу і почала неквапливо складати одяг.

Після того, як Олена зібрала всі речі та перенесла їх у машину, вона спробувала поспати кілька годин на дивані у вітальні. Але вийшло погано. Як тільки розвиднілося Олена поїхала на роботу. Але виявилося, що Віктор не такий вже і простак. Він встиг сказати не пускати її на роботу. Скандалити і з’ясовувати стосунки Олена вміла не дуже добре, вона звикла домовлятися та переконувати. Вирішивши, що в разі потреби домовиться з охороною, вона зможе будь-якого іншого дня, … Олена повернулася в машину. Взяла телефон і почала шукати адвоката. Слава богу, до її рахунків чоловік жодного доступу не мав. Так що гроші в неї були. Дівчина обрала спеціаліста, зателефонувала та домовилася про зустріч. Її готові були прийняти зараз.

– Вам дуже пощастило, – сказала секретар. – У Олександра Степановича скасувалась зустріч, і він прийме Вас особисто.

Олена коротко описала адвокату всі події, що сталися у її житті за останню добу. Олександр Степанович довго мовчав, з цікавістю роздивляючись жінку. Олена не витримала.

– Що? – Запитала вона. – Щось не так?

– Вибачте, – посміхнувся Олександр Степанович. – Чесно кажучи, я очікував побачити перед собою чергову трофейну дружину. Молоду. А тут … я трохи спантеличений.

– То питайте, – відповіла Олена.

Олександр похитав головою.

– У мене питання не до Вас. Швидше до Вашого чоловіка. Крім того, що він просто негідник, раз покидає таку жінку … я зовсім не можу зрозуміти, на що він розраховує? Квартира куплена у шлюбі, перебуває у спільній власності. З фірмою теж все кришталево ясно … її доведеться ділити. Вибачте, Олено, а чи можу я поставити Вам особисте питання?

– Так, – відповіла вона.

– А гроші? Яким чином Ви плануєте поділити свій капітал?

– У нас ніколи не було спільного бюджету, то мої гроші при мені. Машина теж оформлена на мене, на його машину не претендую. Мене цікавлять квартира, фірма та дача.

– Скажу чесно, вашу справу легко виграти. Мені буде приємно, якщо Ви вирішите працювати зі мною, але з такою справою впорається будь-який адвокат, у тому числі і той, який бере за свої послуги набагато менше, ніж я.

– Розумієте, Олександре, мій чоловік розумний. Сьогодні вранці я спробувала потрапити до офісу, але мене не пустили туди. Я впевнена, що Віктор має якийсь план. Я боюсь, що він планує підробити документи. Або … що ще гірше, я побоююся, що він вже підсунув мені щось, а я могла підписати … Тому мені потрібні Ви.

– Скажіть, Олено, а де Ви плануєте жити?

– Звичайно, я спробую повернутись додому, – відповіла Олена. Але якщо він виконає обіцянку та поміняє замки, то мені доведеться шукати інше місце.

– Зараз ми складемо заяву на розлучення. І вимога про поділ майна і ось, – Олександр простяг їй ключі.

– Що це? – підозріло запитала Олена.

– Ключі від моєї другої квартири. Зазвичай там зупиняються друзі, колеги чи найприємніші мені клієнти. Зараз квартира пустує. Адресу я вам напишу.

– Я не…

– Не відмовляйтеся, Олено, на Вас чекають складні часи, нехай хоч одна з Ваших проблем вирішиться легко.

Олена поїхала до квартири, яку так люб’язно надав її новий адвокат. Вона відчувала себе повністю виснаженою, тому проспала кілька годин. А ввечері таки поїхала додому. Як вона і чекала, Віктор поміняв замки. На її дзвінки довго ніхто не відчиняв двері. Нарешті двері відчинилися і Олена побачила молоду і дуже яскраву панночку.

– Ти розбудила мою дитину, – повідомила та. – Не шуми. Віктора немає. Тепер це мій дім.

– У мене є кілька запитань, – спокійно відповіла Олена. – Задовольни мою жіночу цікавість.

– Ну давай, – насторожено відповіла Оксана. – Але ти не сподівайся, я Віктора люблю і…

Олена змахнула рукою.

– Я хочу знати скільки вашому синові?

– Вісім місяців, – відповіла Оксана.

– І друге питання, чому зараз? Чому не вісім місяців тому?

– Я люблю Віктора, – відповіла дівчина. – Не хотіла на нього тиснути, але він ніяк не погоджувався з тобою розлучитися. І тоді я сказала, що або до кінця тижня я переїжджаю сюди, або я їду до мами в Житомир, і він більше не побачить сина.

– Аааа, – простягла Олена. – Тепер мені все ясно.

Шлюбний процес і суд були дуже складними та найголовніше довгими. Олена вже кілька місяців жила у квартирі Олександра. Олена давно стала для нього не просто клієнтом, а й другом. Віктор поводився жахливо. Він не приходив на засідання, влаштовував істерику. І найголовніше йому вдалося підробити документи на володіння фірмою. А можливо, це були справжні документи, які Олена помилково підписала у купі паперів. Головне, що замість Олени тепер співвласником бізнесу був його друг Стас.

– Саша, – якось увечері сказала Олена. – Може, ну її фірму. За квартиру він мені гроші виплатить. За дачу теж. Почну новий бізнес і все.

– Олено, – Олександр взяв її руку. – Я б і сам давно запропонував тобі відступити. Ти ж знаєш, як я до тебе ставлюся. Я все зроблю, аби ти була щаслива. Але тут справа не лише у вашому бізнесі. Твій чоловік перейшов усі межі. Я не розповідав тобі всього, але він розпускає про тебе чутки. Багато. І … – Олександр повагався і замовк.

– Що і? – запитала Олена.

– Олено, вибач, мені не слід було тобі цього говорити…

– Саша, ти ж знаєш, що я все одно дізнаюся. До того ж я вже почала дещо помічати. Мої подруги уникають мене. Я хотіла б знати, чому?

Загалом, Віктор активно говорить про те, що ти йому зраджувала на початку вашого спільного життя, завагітніла від іншого, але дитину не залишила, тому у вас і не було дітей.

Олена вражено ахнула. На очі навернулися сльози. А потім раптом обернулася до чоловіка і поцілувала його в губи.

– Ммм, Олено, я звичайно, тільки за, але … Не хочеш пояснити?

– Дякую, – сказала вона. – Ти щойно відкрив мені очі і допоміг прийняти правильне рішення. Завтра я зустрінусь із Віктором, і ми закінчимо всю цю історію. А потім почнемо нову. Нашу з тобою.

– Я можу спитати, як ти…

– Ні, – похитала головою Олена. – Це залишиться між мною та Віктором. Будь ласка, зрозумій…

– Я розумію, і якщо тобі потрібна допомога, ти знаєш, що я завжди поряд.

Наступного дня Олена чекала на Віктора в невеликому парку. Колись це було «їхнє» місцем. Чоловік дуже неохоче погодився на зустріч.

– Що? – Запитав він, – місце зустрічі обрано не випадково? Вирішила викликати у мені старі спогади?

– Ні, – похитала головою Олена. – Просто тут мало народу. Я прийшла, щоб віддати тобі це, – вона простягла йому папку.

– Що це? – спитав він.

– Пам’ятаєш, років п’ять тому ми були у клініці на обстеженні? Тому що я ніяк не могла завагітніти.

– Пам’ятаю, тоді вони й сказали, що у тебе проблеми… ми ще лікувалися, але не допомогло.

– Я збрехала тобі тоді, – відповіла Олена. – Там, – вона кивнула на документи. – Все написано. Я просто дуже тебе любила … Загалом, проблеми були не в мене. Проблеми були у тебе, ти не можеш мати дітей. Якщо хочеш, то можеш перевірити ще раз.

З цими словами вона піднялася з лави і вийшла з парку. Вона раптом побачила Олександра з величезним букетом троянд.

– Що ти тут робиш? – Запитала вона.

– Я чомусь був певен, що тобі буде сумно після розмови з Віктором. Вирішив приїхати та підтримати тебе.

Олена міцно обняла чоловіка. Тепер все буде добре.

Джерело