Приходжу позавчора до подруги Лесі, а вона сидить, обійнявшись із пляшечкою дорого іскристого, радісна неймовірно, на обличчі – щастя. Що святкуємо, питаю? Відкриває сяючі оченята, відповідає.

Виявилося, що сьогодні у її мами настало прозріння.

Лариса Михайлівна яка все життя розповідала їй, яка вона недолуга, що нічого не досягла. І то нічого, що Леся має дуже хорошу посаду у фармацевтичній компанії із зарплатою в 130 тисяч гривень, і вона майже виплатила іпотеку за квартиру в Києві, сама, самотужки все-все-все!

Та Ларисі Михайлівні дочка завжди була не така. Ось дочка її подруги і одружена, і чоловік багатій, творча людина, і діти прекрасні, і сама така доглянута і прекрасна. А ось виявилося, що чоловік тієї дочки маминої подруги – художник, який нікому не подобається, полотна його на благодійних акціях кілька разів на місяць тисячі по 2 гривень продаються, він більше витрачає на полотна та масло, а працювати кудись йти – ні-ні, він же творча особистість, це дружина нехай гнеться на двох роботах, а він – невизнаний геній, але його всі визнають ось-ось, найбагатшої рідні, про яку він розповідав роками тещі, у нього немає, він взагалі з дитбудинку, а паралельно з’ясувалося, що для натхнення йому потрібні панянки красиві. Прекрасні онуки, що оселилися у бабусі, поки тато з мамою розлучалися і майно нехитре ділили, виявилися невихованими, в садку на них щодня жаліються, бабуся, яка ще поки працює, спати ночами перестала через прекрасних онуків, і прозвучало від подруги Лариси Михайлівни доленосне:

– Бережи свою доньку, подивися, яка вона в тебе гарна!

Ось очі у Лариси Михайлівни відкрилися і дочку вона вперше в житті побачила у фокусі. Не вибачилася, зрозуміло, але, принаймні усвідомила, за словами Лесі, що розповіді приятельок про успіхи дітей – іноді зовсім не про успіхи.

Я рада за Лесю, що там казати, бо дуже про неї гарної думки.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Джерело