Мені 22 роки. Рік тому познайомилася зі своїм молодим чоловіком. Такого кохання не відчував ніхто з нас жодного разу в житті. Пів року ми були на відстані, 5 місяців мешкали разом. Я переїхала до іншого міста до нього.

До цього я мала одні серйозні стосунки, які тривали майже п’ять років. Тоді я зрадила хлопцю, на жаль, не встигла сказати сама про це. Поки намагалася розібратися в тому, що взагалі зі мною відбувається, про це йому сказав спільний друг.

Розлучення з минулим хлопцем було як ковток свіжого повітря, я раптом усвідомила, що була не кохана і не любила сама. Свій вчинок не вважаю за правильний, але мені він дуже допоміг.

Мій нинішній юнак був у курсі всього, що було в моєму житті. Не схвалював, але розумів. Влітку, поки ми були на відстані, я зустрілася з тим, з ким зрадила колишньому хлопцю. До цього ми не спілкувалися, зустрілися на 10 хвилин (ініціатором зустрічі була не я), поговорили ні про що, я переконалася в тому, що шалено люблю нинішнього хлопця.

Після я звісно йому все розповіла, він сприйняв це як зраду, але був впевнений, що наше божевільне і безумовне кохання назавжди допоможе йому це прийняти і забути.

Пройшло 4 місяці, були зриви, він згадував, плакав у мене на колінах, бив посуд, гуляв. Моменти зривів були страшними. Я ж просто любила його, адже повернутися в минуле і змінити я не могла (а дуже хотілося б). Вирішено було чекати, зриви завжди були пов’язані ще з якими труднощами (навчання, робота, просто депресії).

У добрі моменти все було ідеально, любов до сліз, назавжди, все підкріплювалося діями, турботою та моїми особистими такими самими почуттями. Після останнього зриву він вирішив, що більше так не може, наговорив мені страшні речі про те, яка я, як він ненавидить мене, як я зламала його і зіпсувала життя.

Зрив був пов’язаний з тим, що я переживала за свого тата (він періодично йде в загул, хоча нормальна сімейна людина, але потрапив в аварію і зірвався), трохи закрилася від хлопця, була в депресії, а він просто не міг підтримати в цьому, через образи на мого тата за таку поведінку і мені здається ревнощів.

Він часто казав, що тата я люблю значно більше. А це абсолютно не так, кохання зовсім різне, та й по силі поступалося моєму коханню до молодої людини. До цього навіть найменшої грубості не дозволяли сказати один одного в бік.

Роз’їхалися на вихідні, він відпочивав із друзями, гуляв, порадився з двома близькими людьми (друг і подруга) і всі йому порадили тікати від мене. І він також прийшов до такого рішення.

Я не знаю, чи можна втрачати такі почуття, чи можна відновити довіру, чи можна мені самій зрозуміти, навіщо я так вчинила, якщо думок про зраду ніколи не було. Я не могла подумати, що це може так його зачепити. Прошу поради про те, як бути далі і як поводитися. Якщо любиш – відпусти?

Так сталося що Лариса ніколи не вміла ображатися. От не її це було, і годі. Що б там не траплялося в житті, вона все приймала як потрібне. До неї через

Історія у мене така. Я два з половиною роки зустрічаюся з одруженим Андрієм. Люблю його, але розумію, що це неправильно. Хоч в наших з ним стосунках хорошого дуже багато, я

На роботі колега захоплювалася магією. Я пристрасно марила новою роботою: гідною зарплатою і пристойною посадою. Небеса відгукнулися – пролунав дзвінок, і збентежений голос озвучив мрію. Моя нинішня начальниця – голос