Маю сестру, їй 15 років, а братові 26 років. З братом у нас завжди були тяжкі стосунки.

Коли я була підлітком, у нього була дівчина, яку я не любила, хоч свою думку не висловлювала, бо це його життя. Ця дівчина тоді ще навчалася в одній школі зі мною. І щоб не відбувалося у мене в школі, брат усе знав, йому докладала дівчина.

Будь-який погляд чи слово в її бік, який їй не подобався, брат бив мене. Загалом ми виросли, вона його не дочекалася з армії. Я вийшла заміж, брат був проти мого чоловіка і зараз не дуже спілкуємося.

Він одружився, сидять у мами на шиї. Дитина вічно на мамі, вони гуляють, скандалить брат із мамою. Мамі не подобається, що невістка, ні готує, ні прибирає, навіть за собою і дитиною не дивиться.

Дуже прикро за маму, поваги немає до неї зовсім. Я не спілкуюся майже з ними, коли його бачу, він усміхається, жартує, такий здавалося б, доброзичливий, а потім дізнаюся від чужих людей, які він гидоти розповідає про всю свою сім’ю (включаючи маму та вітчима).

Про сестру. Я завжди їй допомагала, порадою, житлом на час навчання, грошима. Завжди цікавилася її справами, дуже хотілося, щоб вона виросла не такою, як брат, і ми були близькі.

Але тут у неї трапилися проблеми в особистому плані, і мама третій день у сльозах. Сестра підвищує голос на маму, звинувачує у всьому її, ігнорує, а мама така, як я людина, сприймає все близько до серця.

На роботі у мами схопило серце, я дуже злякалася. Дзвоню сестрі, кажу: «Маша подзвони мамі, їй погано, вона ні в чому не винна, не будь такою жорстокою».

На що я почула, що нехай сама дзвонить. Нарікає, що її ніхто не розуміє, ми з мамою погані, а вони з братом інші. Стільки бруду, що сказала моя сестра, я ще про себе не чула ні від кого. Я завжди була поруч, а тут таке.

Я не могла нічого сказати у відповідь на все це, просто була в шоці. Я тепер зрозуміла, що з нею ми не будемо близькими сестрами, проридала півночі.

Нічого чути про неї не хочу. Терпіти не можу людей, які в обличчя посміхаються, а потім дізнаюся, що я чи не найгірша людина у світі.

Я дуже переживаю за маму і розумію, що я одна, я не маю ні брата, ні сестри. Чоловік каже, забудь, хай живуть, як хочуть. Я не можу я, я їх обох люблю.

Але після всього не зможу спілкуватися як із рідними людьми. Я завжди хотіла, велику сім’ю, в якій всі люблять одне одного. Не вийшло. Хочеться втекти на край світу дуже важко.

Я не могла нічого сказати у відповідь на все це, просто,шкода її.