Мої батьки вже років двадцять не живуть разом, їхнє сімейне життя відразу не заладилося, вони розлучилися, коли я ще була маленькою. Проте батько справно платив аліменти, допомагав і зверху того, приймав активну участь у моєму житті.

У всі важливі моменти життя тато був зі мною: на випускному в дитячому садку, в той день, коли я вперше переступила шкільний поріг, потім, коли я випускалася зі школи, тому я і не відчувала особливо, що мої мама та тато не живуть разом.

Два роки тому я виходила заміж, тата на весілля теж запросила. Батько зробив мені дуже дорогий і неочікуваний подарунок – ключі від новенької двокімнатної квартири, оформленої на моє ім’я. Я дуже зраділа, подарунок був вельми доречний, адже до того я жила на знімній квартирі.

Всі ці роки мама з татом між собою не спілкувалися. Особисте життя у батька не склалося, а мама ще кілька разів після розставання з ним намагалася виходити заміж. З батьком я завжди зустрічалася на нейтральній території.

Батько, приїхавши на весілля, зупинився в готелі, а моя мама з новим чоловіком захотіли, щоб їх поселили у себе новоспечені свати, батьки Олександра. Поведінка мами на нашому весіллі розчарувала і мене, і батька, і свекрів. Мама вимагала до себе підвищеної уваги, забрала мікрофон з рук колишнього чоловіка, заявляючи, що вона виростила доньку, а це цінніше за будь-які квартири в подарунок.

Тато тримався скромно, він дуже добре порозумівся з батьками Олександра, вони знайшли багато спільних тем. Ну гаразд, весілля ми якось відбули, але мама не заспокоїлася.

Завдяки батьковому подарунку після весілля ми стали жити окремо. Облаштовували побут, я чекала дитину. І якось до мене приїхала мама з чоловіком, без попередження. Вони захотіли частину своєї відпустки провести в столиці. До того ж, у її доньки є власне житло, де можна, як вона думала, без проблем зупинитися.

Ми з чоловіком були не проти, але попередити про двотижневий візит можна було?

Поведінка мами і її чоловіка мене дуже дивувала. Мама вважала себе вправі розпоряджатися в моїй квартирі, наголошувала, що вона мене народила, виховала-виростила, вимагала поваги до себе та свого чоловіка. Я в своєму цікавому стані прибирала, готувала, подавала, доки прийшла свекруха і сказала, що так не можна.

– Свахо, – сказала вона, – а твій чоловік не міг би роззуватися там, де це належить робити? Усі матері дочкам намагаються допомогти, а ти навпаки?

Між ними тоді виникло серйозне непорозуміння, мама з вітчимом повернулися додому на тиждень швидше, ніж планували. Після народження внучки мама не приїжджала. Обмежилася телефонними привітаннями та спілкуванням по скайпу.

Наближався перший день народження нашої донечки, я зателефонувала мамі і запросила її, але вона сказала, що не приїде. Ми особливо і не збиралися відзначати, ну прийшли б свекри та сестра Олександра, на цьому і обмежилися б.

Але кілька днів тому зателефонував батько, йому треба приїхати до столиці у справах, запитав дозволу зупинитись у нас. Як я йому могла відмовити? Він же цю квартиру подарував.

Мамі я говорила, що до нас збирається приїхати батько, мама відповіла, що це моя квартира, і я можу в ній приймати кого хочу, навіть зраділа, що не перетнеться з колишнім чоловіком. І ось, за тиждень до приїзду батька та за вісім днів до дня народження внучки мама «втішила» нас, що їде, що вже квитки взяли.

Оскільки я вже батькові пообіцяла, що він зупиниться у нас, то маму з вітчимом ми вирішили поселити у батьків Олександра. Мамі це не сподобалося.

– Я до дочки їду, у тебе і зупинюся. Маю право. Я твоя мати, я тебе виростила. А тата свого можеш відправити до сватів.

Людина квартиру подарувала, заздалегідь домовилася, що приїде, а я йому тепер відмовлю? Мало того, що батьки Олександра ледве погодилися приймати сваху з чоловіком кілька днів у себе, то мама тепер ще й вередує?

– Я не маю наміру зупинятися у чужих людей, – каже вона, – я житиму в тебе. Вибирай, хто тобі ближчий, я чи батько.

От що мені робити? Мама дзвонить щодня, питає, чи вирішила я проблему. Зрештою, я відповіла, що рішення свого змінювати не збираюся. У відповідь мама образилася, сказала, що нікуди вони не їдуть, і що тепер ні дочки, ні внучки у неї немає.

Я розумію, що я права, а на душі все одно не спокійно. Ось навіщо ставити всіх у таке становище?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело