В неділю я хотіла виспатися, але ще сьомої не було, як в двері без стуку залетів мій тато. – Ти що, забула наші традиції? Треба ж зранку вареників на всю сім’ю наліпити. Чи ти думаєш, мама за тебе всю роботу повинна зробити? – Ось тоді я мовчати не стала!

Так мене вчили батьки бути доброю, слухняною дівчиною. І я вам скажу, що у такому вихованні немає нічого доброго. Адже я могла б піти своїм шляхом пізнання миру та взаємодії з ним.

Я могла б по-іншому дивитися на ситуації та створювати стосунки, але не змогла. А все тому, що у мені зародили комплекс гарної дівчинки.

Все почалося ще з дитинства, коли примусово батько з мамою змушували мене виконувати обов’язки по дому, які я терпіти не могла робити. Якщо в малому віці зламати мене давалося трохи важко, тому що я народилася з характером, то до підліткового віку я вже й справді була шовковою, слухняною дівчинкою.

У сім’ї нас п’ятеро – тато, мама, я і два молодші брати. Що цікаво, братів ніколи не змушували нічого робити по дому. Як мама казала, вони чоловіки, це не чоловіча робота. Я ж у прямому значенні була прислугою. Подай, принеси, приготуй, випери, витри, привілеїв у вигляді відпочинку мені не додалося навіть коли я пішла вчитися до університету.

Яке навчання, якщо брати та батько голодні? Ви що. От і доводилося мені метатися, як білка в колесі, щоб усе встигати. Жила я з ними, поки вчилася в університеті. На третьому курсі почала зустрічатися із хлопцем, а потім Руслан запропонував жити разом. Ось нарешті я спокійно житиму, подумала я.

Але так не вийшло. Вивчений рефлекс усім прислужувати виявився і в моїх стосунках. Я стала настільки сильно дбати про Руслана і робити все для нього, що через два роки таких стосунків він сказав, що кидає мене. Йде від мене до кращої партії, яка цікава і не слухняна як собака. Це був кінець мого життя просто. Руслана я насправді дуже любила, але саме навичка хорошої дівчинки, яку прищепили мені батьки, дала про себе знати.

Довелося повертатися додому, а там брати, які теж живуть із батьками, батько, який вважає, що головне покликання жінки – це стояти біля плити, і мати зі своїми вічними настановами.

І що ви думаєте, все почалося по-новому. Але цього разу я не стала мовчати. Коли вкотре я прийшла втомлена з роботи, а мене спробував підняти батько і вимагати, щоб готувала йому їжу, я відповіла, що більше їм не служниця. Зібрала речі та поїхала тимчасово жити до подруги.

Незабаром орендувала квартиру і тепер спокійно живу сама. Стосунків не будую, намагаюся пропрацювати спочатку свій комплекс “гарної дівчинки”. Ну, а далі буде видно.

Поки ви самі не позбудетеся панування іншого над вами, ви будете вічно рабом їхніх бажань.

Погоджуєтесь зі мною?

Фото ілюстративне

Джерело