У нас із чоловіком двоє дітей погодок — хлопчик та дівчинка. Ми живемо у двокімнатній квартирі, з нами також проживає шістнадцятирічний син чоловіка від першого шлюбу.

Усі вихідні він у нас, і плюс кілька днів навчального тижня. Решту часу він у мами, причому до школи їздить майже на інший кінець міста на метро.

Школа знаходиться поряд із будинком, де живе його мама. Загалом, його син від попереднього шлюбу — справжній головний біль для мене. Живе він у кімнаті разом із моїм чотирирічним сином, причому не особливо добре до нього ставиться, то потиличник дасть, то виштовхає з кімнати та двері закриє, то іграшки сховає.

Доньку трьох років туди підселити не можемо через старшу дитину. Я мрію, щоб хоча б на навчальному тижні він проводив час у мами, але в нього тут комп’ютер, йому туди не хочеться, мовляв, тут навчатися краще і взагалі хлопчику краще рости поряд з батьком.

Тато звичайно не хоче говорити своєму синові їхати до мами під час навчання, хоча там трикімнатна квартира оформлена на сина, його влаштовує, що його діти разом зі мною і під наглядом. Але те, як вони живуть!

Діти змушені недолюблювати одне одного через те, що один спати хоче, інший не хоче, одному в школу рано вставати, іншому рано лягати спати.

Мій син переймає цю комп’ютерну хворобу, дивлячись на свого старшого зведеного братика, мене цей стан речей зовсім не влаштовує. Через те, що з нами дочка постійно в кімнаті, не можу надавати чоловікові належної уваги.

Через це теж постійні сварки, конфлікти. Хочу сама запропонувати тій дитині приїжджати тільки на вихідні, бо всім так зручніше і для нього навіть. Адже це не діло, жити вп’ятьох у двокімнатній квартирі, а його мама спокійно живе одна в трикімнатній квартирі, хоча у нього там всі умови, і є своя кімната, яку отримала від мого чоловіка при розлученні і займається своїми справами.

Це ситуація, яку жодна майже жінка не може перенести. Мені 54 роки, я – лікар анестезіолог-реаніматолог, останні 15 років працюю в сфері теоретичної аналітичної медицини. У 19 років вийшла заміж

Я симпатична, хоч і не красуня. Одна виховую дитину, про заміжжя давно і не мрію. Але все-таки життя не здавалося б мені жахливим, якби не конфлікти з матір’ю. Іноді здається,

Згадуючи своїх водіїв, особливе місце завжди виділяв Дмитра. Статний чоловік, колишній військовий, чіткий і точний. Завжди готовий допомогти і прийти на допомогу. Дмитро міг проводити мене до банку, коли в