Коли я була маленькою, побачила по телевізору балет. Мені було 5 років і світ для мене зник. Я дивилася, повторювала, просила купити пачку, хотіла танцювати, як ті тонкі дівчата. Дані у мене були. Довгі ноги, тонка талія та воля.

Але бабуся чинила опір, адже виховувала до 9 років вона мене. Там важко, не треба мені слави на все село. Іди корову подої, кроликів погодуй, не від миру цього внучка.

Потім я захотіла бути гімнасткою. Там узагалі чудово все. Знову мене зупинили, сказали, що блаженна.

Вступила до педагогічного. Магістратура, бакалавр, пропрацювала за професією рік.

Тепер я звичайний адміністратор у ресторані. Незадоволена життям жінка. Щоправда, струнка і з довгими ногами.

І тут молодший брат одружується, на дівчинці свого віку, їм по 21 року. І Ауріка хоче займатись гімнастикою. Батьки у дитинстві не дозволили. Я почала, як мої батьки колись, мовляв, на що жити будете, аристократії захотіла. А потім… Потім довго плакала.

Так і ламають, не помічаючи, долі, дітей, життя.

Ось годину тому я перекинула на карту Ауріці гроші. Нехай, хоч чужа, не моя мрія, здійсниться! Нехай не буде висот. Але вона спробує! Як не змогла я.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Джерело