Алла та Степан жили дружно, всупереч всім негараздам, які траплялися у подружньому житті. Мали обоє хорошу роботу на швейній фабриці, завдяки якій отримали невелику кімнату в гуртожитку. Обоє радувалися, як малі діти, то недивно, нехай невеличке, але власне житло. Ні жінку, ні чоловіка не бентежила спільна кухня на пару з іншими людьми чи санвузол. Вони просто насолоджувалися життям. Влітку вихідні проводили, прогулюючись у парку, а взимку ходили на каток.

Невдовзі в сім’ї народилася дівчинка Таня. Степан обожнював дочку, з роботи мчався додому, щоб якнайшвидше її побачити, погратися, допомогти Аллі. Чоловік неймовірно цінував родинне тепло, ніколи не перечив жінці, ніде не затримувався допізна, допомагав все по дому. Алла відповідала коханому взаємністю, часто радувала смачними стравами, підтримувала ідеальну чистоту в кімнаті, добре виховувала дочку.

Таня підростала, а батьки бачили та добре розуміли, що місця трьом стає мало у кімнаті. Алла мріяла, щоб дочка мала окремий куточок, адже скоро і до школи йти. Потрібно ліжко для донечки та письмовий стіл, шафу для одягу, комод. Житлова площа не дозволяла таких простих речей. Тоді на сімейній нараді вирішили, що Степан поїде на декілька місяців закордон, щоб заробити хоча б на перший внесок на власну квартиру. Обоє усвідомлювали, що однією поїздкою це не обмежиться, бо кредит за власне житло доведеться виплачувати великий та довго. Проте це не лякала ні Аллу, ні чоловіка.

Проходили місяці, Степан важко трудився в іншій країні, Алла переїхала з Танею у власну двокімнатну квартиру. Щастю не було меж. Облаштовували жінка з донькою власноруч, вибирали меблі, купляли потроху побутову техніку. Алла вибрала для Тані неподалік дому хорошу гімназію з уклоном на іноземні мови. Дівчинка ще в старшій групі дитячого садка демонструвала відмінну пам’ять та зацікавленість до вивчення англійської. Їй дуже легко вдавалося запам’ятовувати іноземні слова. Алла сприяла цьому, як лиш могла: включала часто мультфільми англійською мовою, купляла різні дитячі книжечки. Вечорами дівчата всідалися перед ноутбуком та дзвонили на скайп до тата. Хоч як би він не сумував за рідними, намагався не скиглити та не видавати своїх почуттів. Не хотів нікого засмучувати, так і продовжував працювати за тисячі кілометрів від дому.

Помалу виплачували кредит, Таня ходила вже у другий клас. Навчання давалося неймовірно легко та цікаво. Дівчинка приносила зі школи одні п’ятірки, брала участь в різних конкурсах, олімпіадах, де займала призові місця. Алла пишалася дочкою, завжди розповідала Степанові, щоб порадів теж. Жінка так і продовжувала працювати на швейній фабриці, бо вдома без діла сидіти було нецікаво. Проте Аллу мучило усвідомлення того, що Степан стає для неї чужим. Відстань давалася взнаки. Вона налаштувала побут та життя вдома під себе та дочку, тому коли чоловік черговий раз приїхав на декілька днів додому, навіть не знала, як поводитися. Все Аллі була недогода. То не там Степан поклав одяг, то не такий шампунь купив, то плитку забризкав у ванній кімнаті. Чоловік стримувався, не сперечався, намагався все виправити. Він прекрасно розумів, що Аллі важко без чоловічої підтримки, але мусив ще трішки відпрацювати закордоном, щоб стати вільним від кредиту.

Одного разу, коли Таня була в школі, а Алла на денній зміні на фабриці, пролунав дзвінок на мобільний телефон. Жінка з подивом подивилася на екран та побачила іноземний номер, проте не Степана, а зовсім незнайомий. Аллу охопили моторошні відчуття, вона тремтячими руками підняла слухавку.

-Доброго дня, пані Алло. Турбує начальник вашого чоловіка. Дуже прикро, але Степан потрапив в автокатастрофу. Він живий, проте зараз у важкому стані в лікарні. Є два виходи: можете приїхати ви сюди, або ж транспортувати його додому.

Алла була шокована, ніколи не могла подумати, що таке станеться саме з її сім’єю. Жінка абсолютно не знала, як далі бути, що робити, де взяти кошти, щоб перевезти Степана на Батьківщину, бо все ж до копійки якраз позавчора виплатила за квартиру. Алла таки спромоглася знайти потрібну суму та уже через чотири дні чоловіка зустрічала в аеропорту. Його супроводжували, хоча жінці про це навіть словом ніхто не обмовився. Як виявилося, Степан отримав серйозні ушкодження хребта, він зовсім не відчував ніг та невиразно розмовляв, хоча все чітко розумів.

Алла зі Степаном на силу добралися до власної квартири. Жінка сиділа нерухомо, у її голові роїлися різні думки. Уже потім вияснилося, що Степан брав понад години на роботі, щоб була більша зарплата, після того сів за кермо, заснув прямо за рулем, сам став винуватцем аварії. Алла почала розмову першою:

-Я що колись тобі жалілася, що нам замало коштів?Я ж теж працюю на роботі, якраз моєї зарплатні вистачає цілком на комунальні, харчі та одяг нам з Танею. Що тепер буде? Кредит до кінця не виплачений, дочка ще мала, я маю тягнути все на собі? Як ти собі це уявляєш? Ти взагалі думаєш про когось, окрім себе?

Степан лежав на ліжку в спальні, втупивши погляд у стелю. Йому важко було говорити, але він таки видушив з себе:

-Кохана, тепер уже пізно говорити. Я старався, хотів, як краще. Ти уявити не можеш, як важко я переносив біль розлуки, як уявляв, що нарешті ось-ось розберуся з тим чортовим кредитом, повернуся до вас, проводитиму вечори в колі родини, а не в кімнаті ще з 5 робочими. Я зі всіх сил рвався по швидше покінчити з тими заробітками. Пробач, якщо я винен.

-Це ще ж скільки треба грошей на операцію, а потім реабілітацію! Ти думаєш, що я маю час, фінанси та сили возитися з тобою? Та й хто дасть гарантію, що після того ти зможеш знову ходити, рухатися, працювати, – ніяк не могла заспокоїтися Алла.

Степан не міг повірити власним вухам. Де поділася та Алла, з якою він пройшов стільки негараздів? Звідки стільки злості, меркантильності, неповаги? Та він лиш про своїх дівчаток і думав, не раз недоїдав чи недосипав, щоб заробити більше та переслати додому. По щоці Степана потекла солона сльоза.

У чоловіка в селі залишилася ще старенька мати, якій вже самій потрібен був догляд. Через пару днів Алла викликала таксі, привезла Степана до свекрухи та зневажливо поглянувши на обох промовила:

-Я ще занадто молода, щоб витрачати свій час на заміну підгузок чоловіку. Ви мама, мусите нести цей хрест. Надіюся квартиру не відбиратимеш, бо ж у тебе дочка там живе, Степане.

Плакала старенька мати, нерухомо лежав Степан. Алла голосно грюкнула дверима, сіла в таксі та зникла назавжди з їхнього життя.

Джерело