Розлучення моїх батьків стало для мене, як грім із ясного неба. Проживши разом майже тридцять років, тато пішов до іншої жінки.

Для мами це був такий удар, від якого вона й досі не може оговтатися. А тоді я змушена була взяти відпустку, щоб бути з нею, одного разу навіть довелося викликати швидку, погано стало серцем. Батько зовсім не з’являвся, хоч знав, як мені важко.

Але з часом пристрасті трохи стихли, я, як і раніше, допомагала мамі, яка за цей час сильно постаріла і здала. Але й з батьком я намагаюся підтримувати стосунки, образа трохи вляглася, щоб там не сталося між батьками, а вони мені дорогі обоє.

З татом у мене завжди були теплі стосунки, я ділилася з ним своїми проблемами та завжди знаходила підтримку.

Але після відходу з сім’ї він дуже змінився, і тепер, коли я йому телефоную просто поговорити, він не дуже радий і часто каже: «Ну що ти хотіла, говори, бо я зайнятий».

Мені прикро і я не можу зрозуміти, в чому причина такої зміни, може це кохання нове його так змінило, що родинні почуття відійшли на задній план.

Він спілкується з дітьми цієї жінки, забирає онука із садка, робить ремонт на дачі, словом так зайнятий, що на рідну доньку вже й часу немає.

Навіть його друзі дивуються, як він змінився, завжди веселий та товариський, тепер вічно зайнятий.

Коли він заїжджає до мене, це буває дуже рідко, вона одразу ж дзвонить і на підвищених тонах починає з ним розмовляти, тож і я чую, і вимагає бути вдома. І він одразу збирається: «Мені час, я щось там не встиг зробити».

Мені незрозуміло, як він дозволив так чинити з собою, адже раніше він таким не був. Мамі я, звичайно, нічого не розповідаю, їй і так важко і не хочу додавати ще болю. Як бути, як внести їм розлад?