Мій чоловік вважав, що діти не головне в житті. Для нього важливим була робота та розваги. Я надіялась, що після одруження його ставлення до життя зміниться. Проте, тоді ще не знала, що мене чекає.

Одного дня я дізналась, що чекаю дитину. Якнайшвидше вирішила повідомити коханому радісну новину. Але він ніяк не відреагував, похитавши головою він вийшов з квартири та попрямував на роботу. Можливо, це хвилювання, він просто шокований, думала я. Різними способами намагалась заспокоїти себе та пояснити поведінку чоловіка.

Ввечері він знову був не в дусі та повторював, що ще не час і варто пожити для себе. Чоловік запропонував позбутись малюка, а самим поїхати відпочити на море. Цих слів я стерпіти не могла. Одразу зібрала речі та поїхала наступного ранку до мами. Всю дорогу по обличчі лились сльози. Мені було не зрозуміло як жити далі.

Мама не любила зятя від початку. Тому говорила, що завжди вважала, що він мені не пара. А новині про внука вона була надзвичайно рада. Ми відірватись походом по магазинах. На вітринах був одяг для малюків та різні соски, які піднесли мені настрій. На відміну від чоловіка, я вже давно мріяла про дитину, тому думала лиш про хороше.

Відпочивши декілька днів у матері, мені прийшла ідея повернутись додому, але вирішила не попереджати про приїзд, а зробити сюрприз. Проте, справжня несподіванка чекала мене. Коли я зайшла в квартиру, почула непристойні звуки. На нашому спільному ліжку був мій чоловік з незнайомкою. Невдовзі, ми розлучились назавжди.

У мене народилась здорова дівчинка. Вона приносила радість всім. У вихованні мені допомагала мама. Донечці виповнилось три роки, перед самим Новим роком вона захворіла. Температура не збивалась і ми вирішили звернутися в міську лікарню. Її оглядав черговий лікар. Це був високий, статний чоловік, напевне, не одна матуся втрачала дар мови при його появі. Він пояснив, що нам необхідно залишитись в лікарні, бо стан дитини важкий. Це не входило в мої плани, але здоров’я доньки було важливіше.

Красень лікар ще декілька разів заходив до нас у палату. Близько опівночі донечка не могла заснути. Чоловік прийшов знову спитати, як наше самопочуття. Та запропонував піти на коридор до вікна з якого буде гарно видно новорічні феєрверки.

Після одужання мені здавалось, що це наша остання зустріч з цим лікарем. Але вже через декілька днів пролунав дзвінок. Чоловічий, не сміливий голос запросив мене прогулятись на Різдвянім ярмарку в центрі міста. Це був той самий педіатр з лікарні.

Так почалась наша історія. Ми стали сім’єю. Він обожнює мою донечку, як свою рідну і ми плануємо народити ще багато спільних діточок. Так, новорічна ніч подарувала мені справжнє кохання.

Джерело