Робота у мене прекрасна. Я працюю у власне задоволення, але є один великий мінус – далеко добиратися. Кожного ранку доводиться підводитися ні світ ні зоря, щоб потім не запізнитися. Я міг би переїхати ближче до місця роботи та тоді моєї зарплатні вистачатиме лине на оренду квартири.  Їжджу на працю власним авто, але нещодавно я здав його у ремонт. Тепер доводилося обходитися громадським транспортом.

По можливості я стараюся ходити пішки. Буває часом на дворі погана погода, чи на роботі був важкий день – тоді доводиться все ж сідати на маршрутку чи тролейбус. Не зрозумійте мене не правильно, я не маю нічого проти громадського транспорту, я не в захваті від пасажирів. Цього разу зі мною трапилася курйозна ситуація після якої вирішив, що все ж краще пройтися.

На дворі була пізня година, ми здавали місячний звіт, том я затримався. Їхав додому надзвичайно сердитий, втомлений та голодний. На одній із зупинок у маршрутку заходить молода дівчина із двома малими дітьми. Хлопчику було років 4, й ще менша дівчинка. Усе сімейство сіло за мною.

Почалося все з хлопчика, який не хотів сідати біля проходу. Він став кричати не свої голосом, щоб йому вступили місце біля вікна. Поки мама його заспокоювала – менша почала робити те ж саме. Усі люди в маршрутці стали сердито поглядати на молоду матусю. Якась тітонька навіть зробила їй зауваження: «Заспокойте своїх дітей! Ви тут не одні!» На що дівчина змигнула плечима та пояснила, що це просто діти, а не дресовані собаки.

Коли ж вони нарешті всілися, ця особа дістала із сумки пакет із харчами – усі ті пахощі вмить розлетілися по транспорту. У мене одразу ж загарчало у животі. Тоді вже не витримав якийсь сердитий чоловік, що сидів поруч та попросив сховати їжу, інакше розповість водієві. Дівчина і тут не промовчала й стала сперечатися із пасажиром.

Поки вони сперечалися, її синочок почав чимдуж довбати по сидінню на якому сидів я. Ну хіба можна таке стерпіти. Тут уже я обернувся до цієї мамочки та попросив заспокоїти свою дитину, інакше це зроблю я. Коли ж вона це почула, зірвалася на ноги та стала просто волати на мене, що не дозволить і пальцем торкнутися своєї дитини.

Тут уже не стримався водій маршрутки, який з самого початку спостерігав за поведінкою цієї юної особи та попросив її покинути транспорт. Та вона так просто не вгамувалася. Дістала телефон, почала знімати на відео своїх «кривдників», погрожувала, що ми всі поплатимося за свою поведінку. Попереджала водія, що він втратить роботу, бо вона зателефонує куди потрібно і так далі. Декілька хвилин ми чекали, коли вона виговориться та нарешті покине маршрутку.

Коли ж це сталося – усі пасажири з полегшення видихнули. От сиджу я собі й думаю: якими ж виростуть її діти, які були свідками такої поведінки своєї мами?

Джерело