Богдан просто ckaжeнiв. Трощив у дома всі меблі, пеpeбив посуд, збив штукатурку на стіні. Я плakaла, благала його заспокоїтися, але він навіть не дивився у мою сторону
Коли я зустріла Богдана за його плечима уже був один невдалий шлюб. Як пояснював мені коханий, розлучилися вони саме через колишню дружину. Одразу після весілля він хотів стати батьком, а Світлана відмовлялася. Казала, що спершу хоче пожити для себе, а потім уже заводити дітей. Жили для себе вони цілих 6 років, коли він знову завів розмову про поповнення в родині. От тоді Світлана й зізналася йому, що не може мати дітей. Довго не думаючи він подав на розлучення.
Зустрічалися ми пів року, після чого мені зробили пропозицію руки та серця. Відповідь була однозначною «так». Я кохала Богдана й жодної секунди не сумнівалася у своєму виборі. У нас були прекрасні взаємовідносини, мир та злагода.
Зрозуміло, що одразу ж після весілля ми взялися заводити діток. Як на зло, нічого не виходило. Я понад усе хотіла подарувати чоловіку довгоочікуваного спадкоємця та чим більше ми старалися, тим гірше виходило. Через два роки безуспішних спроб, ми звернулися до спеціалістів. Численні обстеження, аналізи, огляди й от результат, наче посмертний вирок, лікар каже, що у нас несумісність. Обоє здорові, але разом зачати не можемо.
Богдан просто скаженів. Трощив у дома всі меблі, перебив посуд, збив штукатурку на стіні. Я плакала, благала його заспокоїтися, але він навіть не дивився у мою сторону. Я вже думала, що на цьому прийде кінець нашому шлюбу. Винуватити чоловіка не могла, бо розуміла, що найбільше на світі він бажав стати батьком.
І тут трапилося справжнє диво – я побачила на тесті дві заповітні смужки. Ми були найщасливішими людьми у цілому білому світі. Чоловік всю вагітність проносив мене на руках.
Все змінилося, коли дитина народилася. Я все робила самостійно. Чоловік не допомагав ні словом, ні ділом. Між нами почалися суперечки та конфлікти. Зрештою Богдан не витримав постійного дитячого плачу й моїх істерик, зібрав речі та поїхав жити до своєї матері.
Залишилася я самотня з малою дитиною на руках. Добре хоч грішми допомагав. Через два роки, коли дитина підросла, тато згадав про її існування. Явився до нас та попередив, що хоче повернутися. І що мені тепер робити?