Поліна була цілий тиждень у відрядженні в іншому місті. Робота була завершена і вона купила квиток на поїзд назад.

Вона подзвонила своєму коханому Сергійку, сказала, що скоро буде їхати і почала збиратися в дорогу додому.

За тиждень розлуки вона дуже скучила за чоловіком і зі щасливою усмішкою уявляла як приїде і обніме свого Сергійка.

Але доля вирішила наблизити щастя – начальник вирішив поїхати у якихось своїх справах раніше і запропонував Поліні місце у його машині. Звичайно що так було набагато швидше ніж їхати поїздом.

Поліна піднімалася сходами і уявляла як її Сергійко здивується і зрадіє.

Вона подзвонила у двері своєї квартири і почула клацання замка.

Поліна притулилася до стіни, розраховуючи посилити ефект сюрпризу і обійняти Сергійка, як тільки він вийде.

-Все, Сергійку, я побігла. Все було чудово! – “Цьом-цьом” почула Поліна. – Зустрічай свою бухгалтерку, але думай про мене! – “цьом-цьом”, “хі-хі, ха-ха”.

-Тебе забудеш! – І знову “цьом”.

З квартири вискочила Ритка, сусідка із верхнього поверху.

Вискочила і побачила Поліну.

-Це не те, що ти подумала… – приблизно в такому вигляді звучали виправдання коханців.

Поліна приїхала до старшої сестри Віри на останній електричці.

Собачки її зустріли радісним гавкотом, а Віра та її чоловік Віктор здивовано.

У Поліни нарешті з’явилися сльози і вона, плачучи, все розповіла родичам.

Віктор, після слів Поліни «мені життя не миле», розізлився:

-Ти оце перестань! Ти хрещена, а такі слова кажеш! Віро, веди-но ти її завтра до церкви!

У церкві думки Поліни металися в різні боки: то її накривала сумна безвихідь, то спокійна впевненість у майбутньому без Сергія.

До кінця служби Поліна змогла відсторонитися від неприємної реальності та заспокоїлася.

У церковному дворі Віра познайомила Поліну з односельчанкою Надею і залишила їх на деякий час, сказавши:

-От, Надійко, знайомся це моя сестра Поліна. Чоловік їй зраджує… От журиться…

-Дітки є? – запитала Надя. – Мене рідний чоловік залишив із дітьми: двоє старших його діти, а двоє наших спільних. П’ятим була вагітна. От так от…

Погорювала я, а потім подумала: а треба мені такий мужик у господарстві? Діти при мені – і це головне. А потім Федя з’явився у мене. Усіх діток моїх прийняв як рідних… А ось і мої йдуть!

До церковного двору входила дружня компанія на чолі з чоловіком. Чоловік, був щуплим і невисоким. П’ятеро дітлахів від хлопця років чотирнадцять до дівчинки років трьох йшли біля чоловіка.

-Ти, Полінко, зрозумій – такий мужик рано чи пізно тебе зрадить. А розпізнати це краще рано, ніж пізно. І ще, Полінко, повір мені – гідних мужиків більше, ніж отаких. – Надя з розкинутими руками попрямувала до своєї сім’ї, і вони всією дружною компанією вийшли з двору церкви.

Поліна з Вірою прийшли до будинку, де Віктор уже накрив стіл до обіду.

Поліна розповіла про знайомство з Надею, а Віктор сказав:

-Мда, жінки кохають, а отакі мужики цим користуються, – що він мав на увазі Поліна не зрозуміла.

Два вихідні дні Поліна провела у селі у Віри, вимкнувши телефон, але настав понеділок і треба їхати на роботу.

-Що ти вирішила? – запитала Поліну Віра.

-Я його не пробачатиму. Мені треба якось його з квартири попросити. Боюся, що почне вмовляти, і я піддамся. Та й куди він піде… Кімнату в гуртожитку він здав…

В ранковій електричці було людно, всі поспішали на роботу. Поліні пощастило – вона встигла зайняти місце біля вікна.

Поліна витягла з сумки журнал кросвордів і вирішила так скоротати час поїздки і відволіктися від гнітючих думок.

На питанні «англійський професійний футбольний клуб» Поліна задумалася, уперши кінчик ручки в рядок.

-Ліверпуль, – почула вона над вухом.

Поліна записала в кросворд:

-Підходить.

І потім повернула голову, щоб подивитися на свого помічника.

Молодий чоловік продовжував заглядати у кросворд.

-Вибачте, – сказав чоловік і відвернувся.

На якійсь станції чоловік вийшов.

Прямо з електрички Поліна вирушила на роботу, а після роботи, підходячи до під’їзду свого будинку, побачила машину Віктора. Віктор стояв поряд.

-Полінко, я чекаю тебе, мене Віра відправила. Сказала запитати тебе: тобі потрібна допомога? Якщо ні, я поїхав.

Поліна, яка весь день металася між «пробачити» і «виставити», раптом прийняла рішення і сказала:

-Потрібна допомога!

Віктор мовчки сидів на дивані, тоді як Поліна збирала Сергієві речі і розсовувала їх у сумки, а Сергійко метався по квартирі і не переставав говорити, виправдовуючи себе:

-Поліно, не вигадуй! Я тобі обіцяю, що більше не повториться такого. Ти зрозумій – чоловікам іноді таке хочеться… А вона сама прийшла… Вікторе! Ти ж мене розумієш? Скажи їй! З ким не буває?!

Віктор мовчав рівно до того часу, коли Сергійко сів на диван і верескливо крикнув:

-А ось не піду нікуди!

Таак, Поліна зрозуміла, що допомога Віктора була просто необхідна!

Вже в коридорі, визираючи з-за широчезної спини Віктора, Сергійко попросив:

-Речі поки нехай залишаться, куди я зараз із ними. А завтра ввечері заберу.

-Ні, – рішуче відповіла Поліна. – Або ти зараз зі всім ідеш, або Віктор понесе твої речі Ритці.

-Та ти що?! – обурився Сергійко. – У неї чоловік сьогодні з рейсу повернувся… – Сергійко сам соромився своїх слів і зніяковіло взявши сумки, вийшов.

Віктор зачинив за ним двері.

-У Ритки чоловік водій, – вирішила поінформувати Віктора Поліна, і з усмішкою додала: – Великий такий він!

Віктор поїхав, а Поліна залишилася одна зі своєю тугою.

Пропрацювавши якось тиждень Поліна на вихідні поїхала до Віри. У понеділок вона стояла на пероні, чекаючи потрібну електричку і побачила чоловіка, який дивився на неї і посміхався.

-Ліверпуль? – усміхнувшись у відповідь, запитала Поліна.

Олександр весь шлях до своєї станції сидів поруч із Поліною, і Поліна зрозуміла, що його близькість її приємно хвилює.

Олександр, перед тим як вийти на своїй станції, запитав несміливо:

-Поліна, можна я заїду за вами після роботи і ми б сходили кудись?

-На електричці заїдете? – весело без іронії запитала Поліна.

-Я ж до батьків приїжджав. А машину свою я сьогодні заберу із сервісу.

А через рік Віра радісно говорила чоловікові:

-Вітю, дзвонила Поліна. Завтра вони з Сашком приїдуть до нас. Вирішили вінчатися у нашій церкві!

Джерело