З Мирославом я познайомилася в Польщі, ми обоє туди приїхали на заробітки. В процесі спілкування виявилося, що у нас багато спільних інтересів і планів, наприклад, мати своє житло, при чому не квартиру, а власний будинок.

Через пів року спілкування ми вирішили одружитися. У кожного з нас вже були якісь накопичення, тому ми повернулися додому і купили невеликий будиночок в передмісті. Це не те, про що ми мріяли. Але ми вклали гроші в нерухомість, в надії, що за кілька років підзбираємо ще коштів і збудуємо будинок своєї мрії.

Ми раділи, як діти, адже для 27-ти років це було нормальне таке досягнення. Оскільки нам не було де жити, ми вирішили вселятися відразу. Привезли подушки від старого дивана, кинули їх на підлогу і почали жити. Одночасно роблячи ремонт. Доробивши, перевезли меблі. З меблів у нас були: ліжко, тумбочка для телевізора і телевізор. Шафу передбачалося купити, коли з’являться гроші.

Сказати відверто, на свій вік ми з чоловіком непогано справлялися, але ми б не відмовилися і від допомоги батьків. Мої батьки живуть в селі, тому крім того, що час від часу дають нам продукти, більше нічим не можуть допомогти. Інша справа – свекруха. Вона ще досі працює на роботі, на керівній посаді, і має достатньо засобів, щоб допомагати дітям. Але ніколи цього не робить. Ну що ж, це її право.

Поки ми облаштовувалися в наш дім, свекруха в цей час надумала поміняти меблі у себе в квартирі і вирішила віддати нам стару шафу. Звичайна така, темна лакована шафа 70-х років. Ми погодилися. Вирішили в вихідні найняти машину, щоб перевезти.

Але до цього мама чоловіка заїхала в гості і між іншим поцікавилася, а куди ж ми поставимо її подарунок? Я сказала, що на веранду. Вішати верхній одяг і класти інструменти для подальшого ремонту. Їй це не сподобалося, вона думала, що шафа буде стояти в спальні. Все одно цей будинок тимчасовий. Я вже знала, що будівництво – процес не швидкий і сказала, що тимчасово я теж хочу жити нормально.

Мені потрібна світла і більш вузька шафа, тому що кімната і так маленька. Одним словом, через це свекруха на нас сильно образилася. Поїхала від нас, навіть не попрощавшись. Чоловік був ошелешений тим, що ми зробили проблему на рівному місці. Він три години умовляв мене поступитися і вибачитися. Питав, як ми будемо жити далі з такими відносинами. Нарешті, я погодилася зателефонувати і вибачитися, тому що наговорили багато зайвого.

Але поступитися – ні. Тому як це мій будинок, і меблі в ньому розставляти буду я. Відтоді у мене зі свекрухою чудові стосунки. Ми поважаємо особистий простір один одного і не сунемося одна до одної з порадами.

Фото ілюстративне – zen.yandex.