Наближається весна, дачний сезон, і головна моя мета – заполучити ключі від дачі, хоча невістка Леся і дуже опирається.

Півроку тому моя невістка одержала у спадок кругленьку суму грошей. Молодята вирішили купити невелику дачу за містом. Щоправда, грошей вистачило на досить старенький напівзруйнований будиночок із такою ж ділянкою. Роботи там непочатий край, тільки займатися всім цим ніхто не поспішає.

Просто приблизно водночас з придбанням дачі Леся народила онучку. Наразі всі свої сили молоді віддають донечці. Звичайно, це правильно, і я рада, що у них нарешті з’явилася дитина. Але дачу шкода! Туди ще й добиратися так довго, із пересадками, кількома маршрутками. Легше на своїй машині, але водить лише син Діма. Тобто, якщо й їхати туди, то всім разом.

Я просто дуже хвилююся, що якщо ця дача простоїть у такому стані ще хоча б рік, то зробити там уже нічого не можна буде. І я готова допомогти моїм рідним вже зараз! Нещодавно вийшла на пенсію, клопоту особливого у мене у міській квартирі немає, та й почуваюся просто чудово. Я там швидко наведу порядок, викину весь непотрібний мотлох, приберу, де зможу. Хіба ж це не чудова ідея?

Гаразд, якби ще з онучкою можна було сидіти. Так невістка взагалі мене до дитини поки що не підпускає. Мені дуже сумно від цього, але я тримаюся. Дякую чоловікові, що підтримує. Лесі треба зрозуміти, що таке материнство, я в це втручатися не хочу. А ось догляд за дачею можу організувати просто зразковий! Я навіть думала купити собі ділянку поруч, але сама так багато не потягну. Краще спрямую всю свою енергію в одне місце.

Я довго все обмірковувала і вирішила сказати про все синові прямо:

– Дімо, я тут прикинула. А давай зробиш мені дублікат ключа від вашої дачі. Я туди періодично їздитиму, прибиратиму. Не можна ж, щоб будинок стояв без нагляду стільки часу!

Відповідь сина мене здивувала. Він сказав, що дача належить Лесі, мовляв, це некрасиво, і я не можу без попередження так просто взяти і туди їздити. І ні про який дублікат ключа і мови бути не може! Тю, хіба я претендую на дачу? Вона мені дарма не потрібна. Я просто хочу допомогти.

Після цієї розмови я вирішила таки обговорити цю тему з самою невісткою. Але вона сказала мені те саме:

–  Валентино Кирилівно, нам не потрібна ваша допомога. Ми їздитимемо на дачу на шашлики, потихеньку почнемо прибирати. А вже через рік займемося всім ґрунтовно. Дім же їсти не просить, зрештою!

Не розумію я такої позиції. Шкода їм, чи що? Приїхала б я, прибрала б всередині для початку, чоловік би щось полагодив, посадила б якісь квіти на клумбах, перекопала грядки. Вже можна було б думати про розсаду наступного року! А тепер доведеться просто чекати, поки невістка зволить почати там ремонт. Який цирк! Хіба можна бути такою немудрою і недалекоглядною, як оце Леся?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Джерело