В супермаркеті я випадково натрапила на Ірину, нову жінку, до якої пішов мій чоловік. Я знала, що в них вже мала з’явитися дитинка, тому й стала про все розпитувати. Але як виявилось, не довго тривало щастя у Дениса з Іриною. – А для чого мені син? Без чоловіка він мені не потрібен. З виписки додому я приїхала одна. – Весь день я ходила сама не своя, а потім зателефонувала колишньому.

Люба вийшла зі свого офісу, де вже давно працювала бухгалтером. Біля входу вона побачила дівчину, яку важко було не помітити.

Люба уважно придивилася до дівчини. Було відчуття, що вона її вже бачила раніше.

Тут дівчина пішла назустріч Любі.

– Вас звуть Люба? – схвильованим голосом запитала дівчина.

– Так. А хто ви така? – Здивовано сказала Люба.

– Я Ірина. Я люблю вашего чоловіка. – заявила дівчина.

– Невже. А він вас? – Здивовано поцікавилася Люба.

– Він мене теж любить. У нас незабаром буде дитина! – сказала Ірина.

– І чого ви хочете? Ну, забирайте його собі, якщо так любите. – Відповіла Люба і пішла на автобусну зупинку.

Люба не пам’ятала, як їхала в автобусі, як вийшла на своїй зупинці, як забрала з дитсадка доньку і дійшла з нею додому.

Зайшла Люба додому, сіла на кухні біля вікна і почала дивитися у вікно.

Невідомо, скільки часу вона так просиділа. Прийшла до тями через те, що дочка почала смикати її за рукав.

– Мамочко, я хочу їсти. – хникала Єва.

– Добре, хвилинку. – Сказала Люба і встала.

Вона нагодувала доньку, увімкнула в залі мультики і знову задумалася.

– Мамочко, а де тато? – знову привела до тями Люба доньку. – Він скоро прийде? На вулиці темно.

– А тато більше не прийде. Він вирішив жити з іншою тіткою. – Відповіла Люба і розплакалася.

Пролетіли три місяці. Люба ніяк не могла змиритися з відходом чоловіка. Єдине, що змушувало рухатись і щось робити – це її маленька дочка.

Якось Люба випадково побачила колишнього чоловіка з Іриною. Дівчина йшла з животом, що округлявся, але не виглядала особливо щасливою.

Вона весь час за щось звітувала чоловікові, розмахувала рукою.

Любі стало зрозуміло: чоловік уже не радий тому, що пішов від неї. Він виглядав нещасним та незадоволеним життям.

Згодом Люба прийшла до тями і стала жити самостійно. Якось вона зустріла у магазині Ірину.

Сама від себе не чекаючи, Люба привіталася з Іриною:

– Вітання.

– Вітання. – Здивовано відповіла Ірина.

– І хто у вас з’явився? – поцікавилася Люба.

– Хлопчик. – З усмішкою відповіла Ірина.

– А назвали як? – спитала Люба.

– Не знаю. – відповіла Ірина.

– Як це? Ти не знаєш? – Здивовано запитала Люба.

– Твій Денис пішов від мене за два місяці до появи дитинки. Тож я повернулася додому одна. Навіщо мені дитина без батька? – Сказала Ірина.

– Як це так? – Здивувалася Люба.

– Та так. – Сказала Ірина і пішла далі за покупками.

Три дні Люба не могла заспокоїтися. Потім зателефонувала колишньому чоловікові та запитала повне ім’я його Іри.

– Для чого тобі? – здивувався він.

– Треба дізнатися про щось, не переживай, – сказала Люба.

– Я й не хвилююся. – відповів колишній. – Надішлю тобі повідомленням.

Отримавши відомості про Ірину, Люба пішла до пологового будинку. Там працювала її подруга, тож Люба розраховувала дізнатися все про дитину.

Подруга справді допомогла та повідомила, що хлопчика перевезли до дитячої лікарні. Люба вирушила туди, а подруга зателефонувала і попередила свою знайому, що треба провести жінку та показати їй залишеного малюка.

Люба кілька разів приїжджала до хлопчика, привозила підгузки, одяг, іграшки.

А потім спитала у дочки:

– Єво, а ти хотіла б братика?

– Так. – З радістю відповіла дівчинка.

– Тоді в тебе буде братик. – сказала Люба і обійняла свою блакитнооку дитину.

Через п’ять місяців Люба гуляла парком з коляскою, в якій сидів її маленький синочок, а біля весело бігала донечка Єва.

Фото ілюстративне

Джерело