Одного дня чоловік прийшов до лікаря, бо переживав важкий і глибокий депресивний стан. Лікар обстежив його і виявив, що той у добрій фізичній формі. Отож він сказав чоловікові: “У нашому місті є цирк, в якому виступає чудовий клоун на ім’я Грімальді. Кожен, хто приходить на його виступи, сміється. Чому б вам не зробити так само? Він примусить вас сміятися і тоді ви почуватиметеся набагато краще”. Пацієнт відповів: “Лікарю, це не допоможе. Я – Грімальді”.

Багато хто з нас подібний до Грімальді. Ми приховуємо те, ким є насправді. Ми ховаємося від тих, хто нас оточує. Ми ховаємося від Бога. Іноді ми навіть намагаємося сховатися від самих себе. Ми ховаємося, бо переконані, що коли виявиться правда про те, хто ми насправді, нас не приймуть. З цієї причини більшу частину свого життя ми безперервно проектуємо якусь картинку того, ким насправді не є. За цими фасадами існує справжня особа – справжній я, який часом так добре схований, що ми можемо навіть і не підозрювати, що насправді він чи вона думає чи відчуває.

Ми ховаємося по-різному. “Вдягаємо” усмішку, коли нам сумно. Намагаємося виглядати впевнено, коли нам страшно. Поводимося так, неначе все під контролем, коли насправді все розпадається. Ми вдаємо зацікавлення, коли насправді нам байдуже. Висловлюючись у стилі розповіді про Адама і Єву, ми прикриваємось фіговим листям удавання та обману. Не дивно, що наші стосунки з Богом та з іншими людьми часто позначені сумною поверховістю та відсутністю справжньої близькости. Лицемірні люди пов’язані лицемірними взаєминами.

Боже запитання “Де ти?” запрошує нас вийти із схованки, зняти наші фігові листки і стати справжніми. Коли ми починаємо це робити, наші відносини з Богом та з іншими покращуються. Дозвольте мені пояснити, як саме. Коли ми стаємо перед Творцем у простій щирості, від Бога приходить відповідь, котра допомагає нам дізнатися, що нас люблять. Нам дається знання, що нас приймають такими, яки ми є. Як наслідок, нам уже не треба вдавати. Ми можемо вийти зі своєї схованки і будувати відкриті та вільні взаємини. Це визволяє нас!

Цього навчила мене моя особиста мандрівка. Я вперше вийшов зі схованки, коли був підлітком.

Йдучи одного вечора темною вулицею в Порт-Елізабет, я поділився з Богом тим, що відбувалося в моєму житті, добрим і поганим. Я молився: “Боже, я віддаю Тобі ціле своє життя”. Після цього вечора мені ще не раз доводилося виходити зі схованки. Кожного разу це виглядало так, наче я відкриваю перед Богом ще один прихований пласт свого життя. І кожного разу, коли роблю це знову, я усвідомлюю, що відчуваю Божу любов ще глибше, ніж до цього. Бажаю і вам досвідчити те саме, коли ви відповідатимете на Боже запитання: “Де ти?”

Тревор Гадсон

Джерело