Тобі шість років і ти захворів. І тільки-но влаштував показову істерику у відповідь на заяву бабусі, що доведеться тобі ставити гірчичники.

Гірчичники ти ненавидиш. Вони спалюють усю спину. Відразу. Ось їх ще не поставили, а ти вже відчуваєш, як зудить.

Бабуся замислюється на кілька секунд, піднявши очі до стелі і знаходить компроміс.- Добре! Тоді банки!

О! банки. Це те, чого ти й хотів.Ти по-чесному лягаєш на живіт, задираєш майку і чекаєш, поки бабуся закінчить свої шаманські приготування.

У банках є щось чарівне. Вони незвичайні. Тобто, ось вони такі, якісь особливі, хитрі форми, зроблені спеціально для того, щоб їх приліпили тобі на спину. І лише для цього.

І їх багато. Вони загорнуті в стару кофту та засунуті у поліетиленовий пакетик. І бабуся спочатку дістає їх по одній, немов ялинкові іграшки, і виставляє прямо на диван, і ти лежиш і не ворушишся, щоб вони не посипалися. І тільки скошуєш очі, щоб побачити низку цих скляних солдатиків…

Потім бабуся намотує на олівець вату, мачає його в спирт і підпалює. І ти встигаєш побачити, як по-чарівному – синім полум’ям – горить вогонь. Потім доводиться відвернутися, ти зажмурюєшся і чекаєш.

Чпак – перша банка є. Шкіра втягується всередину, і це трохи боляче, але весело. Чпак, чпак, чпак… – Який ти худий, – каже бабуся, – на твоїх кістках нічого не тримається…

А ти радий, що худий. Тому що товсті – неприємні. А худі живуть довше. Це дідусь сказав.

– Уся спина в дві долоні міститься. Тобі восьми банок вистачить…

Потім тебе накривають складеним в чотири простирадлом і покривалом. Але до цього моменту тобі терміново необхідно поворухнути спиною, тому що від ворушіння всі банки оживають і грають у тебе між лопатками і брязкають один об одного.

І ось тебе прикривають і йдуть на кухню. А ти лежиш і дрімаєш під тихий гомін бабусиних розмов із тіткою. І мрієш, щоб швидше одужати, доки не зійшли синці на спині. Тоді ними можна буде похвалитися Пашці та Денису…