Я завжди гадала, що у мене додрий брат. Але цього року все змінилося і, мабуть, стало на свої місця.
На початку минулого року я займалася своїм життям, чекала на другу дитину. З чоловіком іваном ми жили душа в душу, він завжди і в усьому мене підтримував. Іноді я дзвонила своїй бабусі, щоб дізнатися, як вона поживає. І одного разу слухавку взяла не вона, а дружина мого старшого брата.

Валентина сказала, що недавно вони з Ігорем переїхали до бабусі жити. А до телефону вона підійти не може, бо лягла подрімати. Якщо чесно, я одразу запідозрила, що тут щось не так, і зателефонувала мамі. Справа в тому, що раніше брат із дружиною жив у мами. Але мама погано ладнала з невісткою, яка вважала себе господаркою в чужому будинку.

Мама розповіла, що наполягла на тому, щоб Ігор з дружиною знайшли собі інше житло. Проте вони вирішили не витрачати гроші на оренду, а переїхати до бабусиної 2-кімнатної квартири. Причому, брат уже має дитину. Я не розуміла, як вони можуть поміститися в одній квартирі. Тому попросила чоловіка, щоб він з’їздив на розвідку та сказав мені, чи все там добре.

Ваня виконав моє доручення і повідомив, що вдома у бабусі все чудово. Але я все одно відчувала, що щось тут не так. Через кілька днів, поки чоловік був на роботі, я зібралася з духом і поїхала до бабусі сама. Тоді я була майже на 8-му місяці і подібні поїздки поодинці давалися мені нелегко.

Двері відчинила Валентина. Не хотіла пускати мене до квартири:

– Ти вся в матусю, теж любиш приходити без попередження! Спочатку треба зателефонувати, а вже потім приходити!

Я сказала, що прийшла не до неї, а до своєї бабусі, яка тут мешкає.

Пройшовши до квартири, я не побачила ні бабусі, ні її речей. Мені стало страшно. Виявилося, що брат із дружиною оформили мою улюблену бабусю в пансіонат для людей похилого віку. Обманним шляхом вони змусили бабусю переписати житло на брата і тепер ця квартира їй не належить.

Я відразу взяла таксі і поїхала до цього пансіонату, щоб забрати бабусю. Дорогою зателефонувала матері. Виявилося, вона про все знає і була не проти, щоб її свекруху влаштували до будинку для людей похилого віку. Я була сама не своя.

Звісно, ​​я привезла бабусю до нас додому. Але мій чоловік не зрадів цьому:

– Навіщо тобі це все? Квартира тобі не дістанеться, ти не розумієш, чи що?

Невже він думає, що я врятувала свою бабусю заради якоїсь квартири? Я навіть не відразу зрозуміла, що Іван мені тоді сказав неправду, сказавши, що у бабусі вдома все добре.

Чоловік поставив ультиматум: або він, або бабуся. Я не знала, що робити далі. Але точно розуміла, що лишити бабусю я не можу. Насамперед ми пішли до юриста, щоб вирішити питання з квартирою. Нам вдалося анулювати дарчу. А потім я вирішила подавати на розлучення.

Бабусі повернули квартиру. Брат Ігор зателефонував мені і сказав, що більше не бажає спілкуватися зі мною. Мовляв, він не думав, що має таку сестру. Смішно, правда? Я теж не думала, що в мене такий брат. До речі, моя мама також від мене відвернулася. Сказала, що доньки вона більше не має.

За кілька місяців моє життя перекинулося з ніг на голову. Але я знаю, що вчинила правильно. Я не могла ось так просто залишити рідну мені і дорогу людину тільки тому, що вона постаріла, і комусь знадобилася її квартира.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Джерело