Доволі часто у соціальних мережах доводиться читати, як батьки обговорюють роботу вчителів. Найчастіше актуальними питанням є те, що вчителі недостатньо уваги приділяють дітям, не враховують індивідуальні потреби кожної дитини, не виконують свою роботу, як слід.

Я працюю вчителем початкових класів в одній зі столичних шкіл. І мені хочеться їм заперечити: як одна людина може враховувати індивідуальні особливості усіх дітей, якщо у класі їх тридцять осіб?

Роботи – непочатий край, інколи аж спина мокра! Намагаєшся забезпечити комфортні умови для кожної дитини. А потім ще купа зошитів вдома! Різна робота з документацією у позаурочний час, підготовка до уроків, телефонні дзвінки від батьків щовечора.

Я намагаюся знайти ключик до серця кожної дитини! Однак дуже часто батьки незадоволені роботою вчителів. Вони говорять, що їм незрозуміло, за що піднімають нам зарплати. Ми ж «не викладаємося на всю і ще у нас дуже багато вільного часу!» Мені інколи хочеться сказати тим батькам: прийдіть, спробуйте хоч годинку побути з дітьми у класі!

Варто не забувати, що на плечі вчителям лягає велика відповідальність, адже треба дивитися за кожною дитиною, щоб часом хтось не травмувався чи не потрапив у небезпечну ситуацію, навіть вдома. Тому безпека життєдіяльності та виховання – теж провідні діяльності. А не тільки навчання.

На уроках з дітьми треба ще читати, писати, виготовляти різні поробки, малювати. І не просто, а вдосконалюючи їхні здібності.

Початкова школа – це ж як дитячий садок! До кожного підійди, допоможи. Дехто плаче, бо потребує просто уваги і не має впевненості у своїх силах, декому потрібна допомога, бо не може ножиці у руках тримати. Я вже не кажу окремо за діток, які приходять до першого класу і не вміють навіть шнурки зав’язувати. А інколи, зізнаюся чесно, доводиться навіть учити користуватися вбиральнею та унітазом. Більшість діток не вміють навіть користуватися столовими приборами! Тому у початкових класах треба не тільки вчити дітей усім предметам, а ще й розвивати у них навички самоорганізації.

Батьки не можуть цьому навчити одну рідну дитину роками! А чи задумувалися вони, як може навчити цьому вчитель, якщо дітей за 30 осіб?! Ніхто навіть не замислювався, що вчити дітей – це важке завдання!

Насправді досвід роботи і любов до дітей допомагають нам в роботі. І дуже шкода, що наша праця не оцінюється гідно батьками. Не дивлячись на те, що нам доводиться часто працювати і вдома, нам не оплачується багато чого, наприклад, виготовлення дидактичного матеріалу вдома до наступних уроків.

Щодо дистанційного навчання – взагалі інша розмова. Спробуйте провести в таких умовах уроки, а потім ще й здійснити перевірку!

Звісно, приватні школи відрізняються від державних. Діток там менше, тому до кожного на  уроках можна здійснити індивідуальний підхід. І саме вчителів приватних шкіл поважають батьки. Вони дослухаються до їхньої думки. Невже працівники державних закладів не заслуговують поваги? Чому всі думають, що ми працюємо, не викладаючись на повну?

Я працювала з дітками 25 років. Тому досвід роботи у мене є. І своя точка зору є. Усі діти потребують уваги, і зробити це у класі з такою кількістю дітей дуже важко.

В школі ти повинен володіти навичками усіх професій. Ти тут і лікар, і психолог, і актор, і диригент, і співак, і музикант, і помічник, і друг. Тому якщо хтось з батьків незадоволений роботою вчителя, скаржиться, що приділяється недостатньо уваги його дитині, то у працівника дитячого закладу ще й можуть бути серйозні неприємності. Інколи навіть несправедливо звинувачувати у булінгу! І це проходили!

Звісно, можна сказати, що професія вчителя – це наш вибір, що нас ніхто не змушував йти до школи. Але коли ми входили у систему освіти, кожен з нас мріяв про те, що будемо працювати і навчати діток у комфортних умовах. Та хіба зараз вони є?

Джерело