Сьогодні мій 10-річний син покликав у гості декількох однокласників. Я приготувала їм футбольний м’яч, тарілку для фрізбі, винесла на задній двір нашого будинку декілька пледів, піцу та газовані соки. Думала діти будуть веселитися та гратися, як ми колись, однак все виявилося зовсім інакше. Насправді хлопчаки одразу всі сіли у кімнаті, хто у телефоні, хто у планшеті. Живого спілкування зовсім не було. Не те вже покоління, у нас було веселіше дитинство.

Для сучасних молодих батьків двори – це ціла велика частина дитячих спогадів. Пам’ятаю, як грала хованки, у козаків-розбійників, резинки. Хтось взагалі сьогодні знає, як грати резинки?? Грали багато, доки батьки не починали гукати у вікно із закликом йти додому. Згадується особливо улюблене стукання м’ячиком об цегляну стіну будинку. Кожен такий стукіт супроводжувався якимсь незрозумілим словом. Чим швидше стукали, тим більше словесний супровід нагадував заклинання – невідомо якою мовою, але смішно.

У моєму дитинстві була епоха наклейок та покемонів. Діти зі всіх ближніх дворів збиралися разом та обмінювалися ними, вигравали у іграх та змаганнях. Ти був дуже крутим, якщо мав цілу колекцію таких! А зараз, що? Всі сидять на дивані та збирають покемонів у телефоні. Навіть листування ведуть у віртуальних чатах, а не наживо!

Раніше діти виходили надвір і не боялися зіткнутися зі справжнім паркуванням прямо біля під’їзду. Машин було менше, щільність забудови нижча, тому діти відчували себе комфортно, і двір для них перетворювався на місце, де чекали справжні пригоди. Жодних спеціально відведених зон для ігор! У минулому двір був одним великим ігровим майданчиком. Ніхто не замислювався про те, щоб розмежувати гірки для малюків та підлітків.

Ех, жаль мені, що мій син не пізнає справжніх дитячих веселощів.

Джерело