Свекруха не допомагає з дітьми, навіть якщо я попрошу її побути. Живе неподалік, одна, могла б у вихідний і поспілкуватися з ними.

Але вона каже, що народження дітей – наше рішення і вона тут не до чого. Мене особливо зачепило, що вона виростила своїх дітей, я теж маю це зробити, а не перекладати обов’язки матері на інших.

У мене мами вже немає, тому подвійно прикро за дітей, що єдина бабуся і така егоїстка. На зустрічі з подругами вона час знаходить, любить посидіти в кафе, а то й поїхати кудись на відпочинок. Інші бабусі і онуків беруть із собою, а наша любить комфорт.

Ось не розумію, як можна не любити своїх онуків? У неї інших немає, дочка незаміжня поки, хоча їй вже 37.

Коли спілкуюся на прогулянці з іншими мамами, чую теж нарікання і саме з приводу свекрух. Рідні мами допомагають, люблять онуків, а мами чоловіків поводяться чомусь так. Або люблять одного онука, а іншого ні. Особливо, якщо це діти доньки.

Згадую свою колегу по роботі. Вона бабуся трьох онуків. Завжди скаржилася, що діти більше люблять діда, ніж її. Чому так, невідомо, вона все для них робить, купує, готує, а дід лише грає.

Багато читала історій, коли старих не хочуть доглядати. Завжди засуджую таких дітей, але іноді думаю, що може, накопичилося вже стільки образи та ненависті, що й переступити через усе це складно? Як сказати, як пояснити?