Мої батьки обожнювали подорожувати. Навіть після одруження вони не розтратили свою любов до туризму та кожного року старалися відвідувати нові місця. Коли народилася я, певний період вони залишалися вдома, але згодом почали брати й мене з собою в дорогу. Тому їхня пристрасть до подорожей передалася й мені.

Жили ми, можна сказати, що бідно. Часто економили на речах, жили у квартирі зі стареньким ремонтом, не змінювали меблі, за те на зекономлені гроші могли кудись поїхати. Окрема любов була до походів. Кожної весни, коли на дворі ставало тепліше, батько брав нас з мамою та вів у похід щоразу на нове місце. Ми декілька днів жили у лісі. Спали у наметах, їли те, що можна було приготувати на багатті та спостерігали за природою.

Моє дитинство для мене найкраща пора. Хоч однокласники частенько глузували з мене через не модний одяг чи старі гаджети, але я не звертала на це уваги. Їхній обмежений світогляд лише доводив мені, що я ні чим не гірша від них. З часом у мене теж з’явилися ноутбук, телефон, але щасливішою я від того не стала.

Хоч я і пропускала уроки через наші сімейні походи на якість навчання це не впливало. У школі я була відмінницею. Улюбленим предметом була географія й ще зі школи я знала, що моя майбутня професія буде пов’язана з туризмом. Під час навчання у виші нас відправили на практику. У одній туристичній фірмі я познайомилася із Максимом, він працював там. Ми одразу знайшли спільну мову та почали зустрічатися. Макс теж обожнював подорожі й розповідав мені багато цікавих історій зі свого життя. У відповідь я ділилася спогадами зі свого дитинства та походів із батьками.

Хлопець зізнався, що подорожувати почав, коли закінчив навчання та почав жити окремо. На жаль, його батьки не були сході на моїх. Для них важливішим було матеріальне. Зробити черговий новомодний ремонт, купити сучасні меблі, оновити гардероб. Подорожі вони вважали марною тратою грошей. Коли ж почули, що син зібрався пов’язати своє життя із туризмом – припинили із ним спілкуватися.

«Та ти не хвилюйся, у цієї історії хороший кінець. Коли мама з татом зрозуміли, що свого рішення я не зміню – змирилися з моїм вибором. Хоча й досі мене не зрозуміли». З Максимом мені було добре та спокійно. Складалося враження, що ми знайомі уже багато років та розуміємо один одного з пів слова. Через деякий час ми почали зустрічатися і зовсім скоро хлопець зробив мені пропозицію.

Настав час знайомства із батьками. Ми з мамою готувалися до приходу гостей, наготували багато смачних страв, поки тато наводив лад у квартирі. Свати прийшли вчасно, принісши з собою «дорогі гостинці»: червону рибу, чорну ікру, креветки. Мати Максима була б сама не своя, якби не наголосила скільки усе це коштує. Такої поведінки ми з батьками не зрозуміли, але вирішили змовчати.

Коли всі сіли до столу запанувала тиша. Ніхто ніяк не міг розпочати розмови. Відчувалося якесь напруження. Свекруха оцінюючи роздивлялася усе довкола, поки свекор пригощався. Щоб якось розрядити обстановку мій тато вирішив проголосити тост: «Піднімімо наші келихи за дітей. Їх об’єднала любов до подорожей, тож нехай вони пронесуть цю любов крізь усе життя та передадуть своїм нащадкам!» Мати Максима аж поперхнулася креветкою, коли це почула. Ми з нареченим побачили її реакцію й зрозуміли, що зараз буде біда:

«Про яку любов ви говорите? Та борони боже, щоб мої онуки були такі ж повернуті, як ваша неадекватна сімейка. Подивіться як ви живете. Та у мене в коморі красивіший ремонт, чим у вашому домі. А ці меблі! Мені страшно сидіти на цьому стільці, він же може розвалитися будь-якої секунди. Я не розумію, що мій син знайшов у вашій доньці?» Поки свекруха виголошувала свою обвинувальну промову, її чоловік спокійно наминав страви зі столу, мовчки хитаючи головою у підтвердження слів дружини.

Максиму стало дуже соромно за свою матір. Видно було, що він не знав куди подітися. Коли його мама нарешті заспокоїлася, син теж дав їй достойну відповідь: «Дякую, мамо, за твою думку, але не все в цьому житті носить цінник і вимірюється гаманцем. Я вважаю, що родина моєї дівчини прекрасна й буду невимовно радим стати частиною цієї сім’ї. Ну а якщо тобі твій сарай миліший, то можеш покинути цей дім й більше не повертатися!»

Шоковані тим, що син не став на їхню сторони, батьки Максима тієї ж секунди встали з-за столу та покинули дім сватів. Декілька хвилин ми сиділи мовчки й переварювали почуте. Коли Максим повернувся одразу ж став просити вибачення за своїх рідних: «Вибачте за те, що вам щойно довелося вислухати. Я припускав, що може статися щось подібне, але не знав, що мати може перейти на особисте. Шкода, що вони мене так і не зрозуміли»

Мої батьки не збиралися ображатися на зятя, бо розуміли, що він не може відповідати за вчинки інших людей. Натомість вони обійняли Максима та подякували за те, що він залишається самим собою. Решту вечора ми провели чудово. Багато говорили, сміялися та планували нові подорожі.

Джерело